Як священик з Тернопільщини заснував найпопулярнішу газету діаспори

Саме завдяки отцю Грушці 15вересня 1893 року вийшов перший номер «Свободи» -матриці до друкарні редактор возив на звичайній тачці.Так само розвозив випуски часопису.А ще отець Грушка-серед засновників «Українського Народного Союзу»,організації для взаємопомочі серед емігрантів.

«Які б не були причини виїзду українських людей до Америки,то з виїмком пошукувачів тільки доляра,життя всіх других оригінальне та варта цього,щоби дати їх образки,доки їх ще можна дістати.Вимруть перші піонери,так і це правдиве тло та ціла історична кольористика дієвих осіб американської еміграції пропаде навіки...» -з таким вступом розпочав у1943році розповідь про засновника «Свободи» історик Микола Чубатий.

Життєва історія

Майбутній активний діяч народився у1860-му у селі Зарубинці в селянській родині.

«Завдячуючи багатому родичеві зі Львова,а також великим природним здібностям,хлопець зумів дістати добру освіту.По закінченні народної школи та гімназії,на талановитого юнака звернув увагу митрополит Сембратович,-читаємо у книзі краєзнавця Ярослави Гайдукевич «Не перервати б духовності нитку».-При його підтримці юний Грушка три роки студіює богослов'я у Римі.Завершує богословські студії уже у Львові,тут висвячуєтьсяі починає душпастирську працю».

За інформацією наступника отця Грушки на редакторській посаді отця Нестора Дмитріва,герой нашої статті спершу був «сотрудником» при церкві у Збаражі.Згодом-проповідником при катедрі святого Юра у Львові.Молодого чоловіка уже тоді цінували як чудового оратора і літератора.Та найдраматичніші події у житті молодого чоловіка розпочалися з його одруженням із Євгенією Шенкерик.

«Кілька днів по шлюбі Григорій Грушка поїхав до Львова на свячення та,вернувши до дому тещі вже священиком,бажав з ними розпрощатися та піти на своє.Стара Шенкеричка не могла розстатися з дочкою та не пустила дочку жити зі своїм чоловіком.Вона витворила у дочки якийсь страх,повторяючи постійно до неї слова: «Генцю,не їдзь до нєго,бо Грушка цен забіє"».

Молодиця послухала.Як тільки не вмовляв чоловік свою жінку перебратися до нього,-марно!Ревнива мати замикала доньку на колодку,коли йшла з дому,а та сиділа і погоджувалася.

«Представмо собі зломане життя молодого,повного енергії та спосібного о.Грушки.По недовгім житті приневоленої самоти та відлучення від жінки,яку любив,о.Грушка виїхав до Америки та тут цілу енергію свого трагічного життя звернув на працю серед американської еміграції,стаючи одним із перших піонерів організованого українського життя за океаном»,-подавав Микола Чубатий.

Газета і громада

Отець потрапив до містечка Шенандоа,штат Пенсильванія.Тут уже була невелика капличка,закладена отцем Іваном Волянським-першим українським греко-католицьким священиком в Америці.

Ставши парохом у1890-му в Джерсі-сіті,наш земляк уже у1892-му завершив будову нової церкви святих апостолів Петра і Павла,сам її розмальовував.Уже тоді отець Грушка активно захищав права українців,роз'єднаних і часто неосвічених.Власне,з цією метоюз15вересня1893почав видавати газету «Свобода».

«Власноручно,примітивною тачкою возив він матрицю (сам зробивши набір українським шрифтом)до англійської друкарні,а коли газету була готова,таким же чином відвозив її до власного помешкання,сортував і«пускав» поміж люди»,-пише Ярослава Гайдукевич.

Як згадували у1968-му пластуни Ярослав Бойдуник та Атанас Мілянич,отець Грушка передав перші100примірників «Свободи» -тоді ще двотижневика-Денисові Голоду,сказав «Рознеси їх між людей...»

Спершу деякі наші діаспоряни навіть насміхалися з ідеї священика,але вже через рік-два читали газету майже в кожній сім'ї.Цікаві слова про мотивацію дій нашого земляка-священика подає Володимир Жила в одному з номерів «Свободи» за1993рік:

«Оглядаючи Капітоль у Вашингтоні,я став говорити з стареньким негром,котрий мав80років і замітав сходи Капітолю.Між іншим,сказав мені старець,що він чується дуже щасливим,замітаючи сходи Храму Свободи,бо сьогодні він і його нащадки є вільними...Чуючи ці слова старенького негра,я почув біль під серцем і,обернувшись набік,обтер сльози,бо подумав собі:Боже,Боже,чи доживу я до віку того негра й чи побачу я Україну свобідною-вільною...-продовжує отець Грушка. "

До Галичини через Волинь

На відродження свого народу іпрацював уродженець Тернопілля.Він оголосив,що потрібно створювати загальнонародну організацію і такою з1894-го став Український Народний Союз.

Посаду редактора «Свободи» отець Григорій займав до19липня1895року.На парафії у нього розпочалися непорозуміння з парафіянами,а на самого священика почала тиснути церква.Зневірившись від цього,другого після трагедії у родині,удару,душпастир перейшов у російське православ'я і8березня1896року покинув парафію.

«Огірчений і знеможений,з болем серця покинув нас о.Грушка і пішов до москалів,котрі його не любили,але цінили його талант...»,-писав отець Нестор Дмитрів.

Пробувши ще кілька років в Америці,отець Грушка виїхав на Волинь,куди отримав спрямування.Думав там працювати серед українців.Від самого царя отримав спершу срібний,а потім і золотий хрестик на ланцюжку.Та саме ці подарунки дуже вплинули на священика і він подумав-не можна продавати себе за нагороди.

Тож наш земляк повернувся на батьківщину і в греко-католицьку церкву.

«Та й волочився бідолаха по різних адміністраціях,аж якось чудом божим осів на парохійці в Пеняках коло Бродів»,-подавав отець Дмитрів.

До слова,остання спроба отця Грушки налагодити своє життя випала уже на час після повернення в Галичину.І вона майже вдалася.

«Цілий план викрадення жінки отця Грушки упланував о.Громницький спільно з о.Грушкою.Під приводом,що парох має до старої Шенкерички якусь справу,покликав її на парохію.Отець Грушка приготував вбрання для жінки,і з допомогою одного з тернопільських сотрудників дісталися вони до нужденної криївки старої Шенкерички та якось намовили Генцю покинути маму,-передавав Микола Чубатий.-Що за потрясіння дістала стара Шенкеричка,коли,повернувшись додому,застала хату відчиненою...Як левиця кинулася на пошуки дочки та на залізничній станції таки догнала і відібрала доньку від нещасного отця Грушки перед самим від'їздом потяга».

Перед війною померли і стара Шенкеричка,і її донька.Остання-від чахотки.Отець був на похоронаху Тернополі.Він сам помер у1913-му в Пеняках,де встиг організувати віруючих на будівництво народного дому.

У Пеняках отець Грушка і похований.Коштами діаспори на його могилі встановили пам'ятник з чорного італійського мармуру.А втім,хіба це перший випадок в нашій історії,коли талановитих і активних людей за життя цькують та гонять,а після смерть роблять «іконами».Як казав хтось із класиків:отак і живемо.