Як уродженець Тернопільщини здолав 27000 кілометрів
Майбутній дослідник побачив світ у родині Лаврентія (Вавринця) та Жюстини Чекановських. Батько – поляк, мати – німкеня. Лаврентій Чекановський викладав німецьку мову у Кременецькому ліцеї, а також утримував приватний інтернат, де діти готувалися до вступу у цей навчальний заклад. Батько добре знав засновника Кременецького ботанічного саду Вілібальда Бессера, який і став хресним Олександра.
“Немовля, народжене в святині науки, якою був беззаперечно Кременець, подавав до хрещення знаний професор ботаніки та зоології волинського ліцею, невтомний на природничому полі працівник Вілібальд Бессер, – писав у 1877 році Мар'ян Дубецький у часописі Tygodnik ilustrowany. – Було це певного роду пророцтвом для новонародженого, пророцтвом добрим. Життя Чекановського, подібно до життя Бессера, мало проходити поміж природознавчих досліджень, а здобутим під кінець своїх днів визнанням та славою мав він навіть перевершити (вчителя – прим. авт.)”.
Як пише сучасний дослідник життя Олександра Чекановського тернопільський професор Йосип Свинко у “Наукових записках ТНПУ: серія географія” №33 від 2013 року, незадовго після народження сина померла його мати. Немовля залишилося на батька та його друзів, особливо Бессера.
“Дивна гірська природа Кременця... і поряд з нею приклад Бессера були впливовими чинниками, що оточували колиску майбутнього геолога”, – пояснював Мар'ян Дубецький.
Утім, ці слова про природу більше показують романтичний настрій їх автора, аніж дійсність, бо вже у 1833-1834 роках царська влада ліквідувала Кременецький ліцей, а його базу використали для відкриття у Києві університету святого Володимира – теперішнього університету імені Т. Шевченка. Тож і Чекановські перебралися у Київ, де Олександр закінчив першу гімназію і за наполяганням батька вступив на медичний факультет університету.
“Однак ніякого інтересу до медицини в нього не було і весь вільний час він присвячував природничим наукам, – пише Йосип Свинко. – Ще з дитинства В. Бессер, проводячи з ним часті заміські екскурсії, знайомив його з елементарними прийомами самостійної дослідницької роботи, вчив його старанно збирати і класифікувати колекції рослин і комах та бережно до них відноситися”.
Провчившись п'ять років в університеті, Олександр Чекановський мав отримати звання лікаря, але не з'явився на випускний іспит у грудні 1855-го. Натомість перебрався до міста Тарту і там протягом двох років вивчав геологію.
У Києві й Тарту уродженець теперішньої Тернопільщини познайомився з багатьма вченими, у тому числі Фрідріхом Шмідтом, який згодом зіграв у його житті визначальну роль. У 1857 році, як пише професор Свинко, Чекановський поїхав на Волинь і вже не повернувся в університет.
“Важке матеріальне становище змусило О. Чекановського поступити на службу в Київське відділення електротехнічної фірми “Сіменс і Гальске”, що проводила телеграфну лінію в Індію. У цій фірмі він працював понад п'ять років (1858-1863), – читаємо у статті Йосипа Свинка. – Якби не безгрошів'я та політичні події 1863 р., то О. Чекановський, можливо, став би одним з перших дослідників геології України...”.
Проте його мріям дослідити південні схили Гімалаїв, долину Ганги і скласти гербарії рослин Пенджабу не судилося втілитися. Бо замість цієї пізнавальної мандрівки Олександра за участь у польському повстанні 1863-го відправили на довічне заслання у Сибір.
Гнали в'язнів пішки – Чекановський пройшов із Києва до Томська майже 5000 км! Свідченням самовідданості вченого стало те, що й у цих умовах він збирав колекцію комах для Бенедикта Дибовського, який уже перебував на Сибірі. Для досліджень Чекановський використовував саморобну призму, яку зробив з кришки графіна, пише Мальгожата Собєщак-Марціняк у книзі “Polscy badacze Syberii”. Але у Томську наш земляк захворів на черевний тиф. Коли йому трохи полегшало, його відправили далі – на Забайкалля. До місця заслання Чекановський добрався у травні 1865-го. В'язням допікали голод, холод й вороже ставлення місцевих жителів та влади.
“На щастя, це тривало недовго. Перебуваючи у відрядженні в Іркутську, його колишній друг, тепер уже академік, Ф. Шмідт довідався від знайомих про його важке становище і взявся його виручити. Допоміг, чим міг матеріально, звернувся до місцевих властей і жителів села з просьбою полегшити умови життя засланих. Все це мало чудодійну силу...”, – пише Йосип Свинко.
За спогадами Бенедикта Дибовського, “ввічливість Чекановського, якась аристократична витонченість, що його характеризувала, була причиною, що всі сибіряки вважали його істотою вищою, аніж звичайні люди, і людиною знаменитішою, ніж інші поляки”.
У 1868 році Чекановський отримав завдання впорядкувати колекції Сибірського відділення Географічного товариства в Іркутську, що й зробив. Надалі досліджував геологію Прибайкалля і здійснив три великі мандрівки. Перша з них тривала упродовж 1872-1873 років у межиріччі Єнісєю та Лєни, у басейні Нижньої Тунгуски. Під час другої експедиції у 1873-1875 роках уродженець Кременця вивчав басейни річок Олєньок і Лєна, узбережжя Північного льодовитого океану. У третій мандрівці він із верхів'я Лєни та межиріччя Лєни і Олєнька знову дістався до океану.
Досягнення Олександра Чекановського і публікації зробили його ім'я відомим. Геологічна карта Іркутської губернії авторства вченого здобула золоту медаль на Міжнародному геологічному конгресі 1875 року в Парижі. Тож у 1876-му Чекановського звільнили із заслання і дозволили осісти у Петербурзі.
Він отримав окремий кабінет і став хранителем геологічного музею Імператорської академії наук, пише Мальгожата Собєщак-Марціняк. Загалом дослідник зібрав близько 4000 зразків викопних рослин і тварин, 18000 зразків сучасних тварин, 9000 зразків сучасних рослин. Чекановський проводив дослідження у Стокгольмі та на Шпіцбергені, планував наступну експедицію на Сибір, але йому відмовили. Чоловік почувався самотнім і оточеним ворогами – загострилася нервова хвороба, на яку він занедужав після недолікованого тифу. 18 жовтня 1878-го Олександр Чекановський випив отруту, від якої помер. Його іменем, як пише Йосип Свинко, назвали 13 видів викопних тварин і 10 – викопних рослин, 4 види сучасних рослин, гірський масив, гору і селище. А от нащадків у чоловіка не було.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
