Яким був гонор тернополян 300 років тому

>
Та скаржилися тернополяни не просто так. Робили це, аби тих, хто образив, покарали або й просто змусили попросити пробачення. І всі ті справи у XVI-XVIII ст. розглядали не деінде, як у міськраді. Підстава для цього — привілеї засновника Тернополя Яна Амора, графа із Тарнова, великого гетьмана коронного.

“Жителям тернопільським право тевтонське, що магдебурзьким зване… надали ми, так, щоб війт і його уряд лавничий (обрані городянами депутати — прим. ред.)… право забезпечувати, також всі загалом і зокрема справи… що трибуналові їхньому підлягають, судити могли”, — наказував засновник Тернополя у привілеї, виданому “у вівторок другого дня після Святого Михайла 1550 року Божого”.

І накази Яна Тарновського протрималися у нашому місті не одне століття.

“Неправдиво звинувачені у крадіжці чи іншому проступку просили про публічне оголошення своєї невинності і накладення грошових кар на наклепників. Жадали навіть заперечення закидів, зроблених у приватному колі… Навіть про чиєсь п’янство, нерелігійність, шлюбну невірність ніхто собі безкарно говорити не дозволяв. Бо кожен тернополянин передусім дбайливий про свій гонор і ту повагу, що йому як міщанину чи майстрові належиться”, — писали у ХІХ столітті про місцеві звичаї.

На користь міста

Як приклад чи не найзатятішої бійки, що сталася у Тернополі між 1738 і 1743 роками, лавничі книги наводять ту, що сталася через легковажність. Почалася вона, коли один тернополянин сів спиною до іншого, а обличчям до нього посадив звичайного шевського хлопця, тобто слугу. Звісно, що поважний тернополянин не зміг витерпіти такої образи!

Ще одна бійка загальноміського масштабу виникла просто перед церквою. У тому випадку двоє тернополян не могли вирішити, хто ж із них має право першим увійти до храму. Відтак почали товктися. Наслідок — шість гривень штрафу на користь замкової скарбниці і три гривні — на користь міського бюджету. Одна тодішня гривня відповідала 196-202 грамам срібла або ж коштувала 48 грошів. І на цю суму можна було придбати в найбільшому тоді порту Речі Посполитої Гданську від 1,69 до 1,74 гданського лашта зерна пшениці. Це — 4185-4314 кг зерна.

Натомість ще одного міщанина, який зумисне побив іншого, оштрафували на 10 гривень на користь костелу. Легше покарали тернополянку, яка засумнівалася, чи її знайома правдивого тернопільського роду. За такий проступок жіночка змушена була привселюдно вибачитися перед міськими урядниками.

Майнові справи

“Також гостро карав уряд усі злочини проти звичаїв. Кравця, який зґвалтував дівчину, засудили до громадського осуду, сплати 50 злотих його жертві і коштів судочинства”, — знаходимо у тій же статті про лавничі акти. При цьому йшлося, що кари смерті кравець-ґвалтівник уникнув, тільки завдячуючи своїй молодості.

“Але покарано одночасно і зґвалтовану дівку різками за те, що свій сором не одразу виявила”, — читаємо далі. Відомо, що покарали у Тернополі між 1738-1743 рр. і трьох “дівок, які до тілесного спілкування з чоловіками допустилися, і як наслідок, завагітніли”.

До слова, міська рада уже в давнину не була для тернополян судом останньої інстанції — незгодні з її рішеннями могли скаржитися “вище” — до власника міста. Та бувало таке рідко - уже через характер більшості порушень. Вочевидь, найчастіше апеляції виникали у суперечках між християнами та юдеями. Бувало таке, що розсуджувати їхні спори мусів навіть власник Тернополя після Тарновських - князь Василь Костянтин Острозький.

Натомість власник міста у XVIII ст. Йосиф Потоцький взагалі у 1740 році прописав для скаржників алгоритм дій. Так, тернопільським юдеям гарантували право на свій суд, але штрафи вони платили у казну замку. Якщо християнин оскаржував юдея, розсуджували їх не у міськраді, а в намісника замку. Остання інстанція — сам власник.

Євреї ж оскаржували християн спершу у війта чи міськраді, а вже потім апелювали до намісника чи власника Тернополя. Утім, як свідчать джерела, суперечки між представниками різних вірувань у нашому місті стосувалися уже не гонору. Переважно це були майнові справи.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.