Тернополян зобов’язували ходити на “ленінські читання, тематичні вечори, науково-теоретичні конференції, ленінські суботи”. Показово, що “вечори цікавих зустрічей та різні форми виховання на революційних, бойових і трудових традиціях партії і народу” організовували саме у дні великих релігійних свят. Більше того, вигляд усього Тернополя мав переконувати — тут тріумфують Маркс, Ленін і Червона армія. У місті в 1973 році, як засвідчує “Історія міст і сіл УРСР”, працювали понад 1300 лекторів-агітаторів.
“Тернопільчани шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за визволення міста від фашистських загарбників. Іменами героїв, які визволили Тернопіль, названо вулиці міста”, — подає щойно згадана книга.
“1959 року при в’їзді до міста з боку Львова встановлено дев’ятнадцятиметровий обеліск на честь воїнів-визволителів, у травні 1969 року на новому житловому масиві “Дружба” встановлено на п’єдестал танк Т-34, 9 травня 1970 року в міському парку відкрито меморіал Слави визволителям та запалено вічний вогонь. У грудні 1972 року на вулиці Леніна встановлено високий постамент, а на ньому — літак — на честь льотчиків, які відзначилися в боях за визволення Тернополя”, — писали М. В. Соколов та Ф. Ф. Чернявський в “Історії міст і сіл УРСР”.
“Старий парк розташований у південній частині міста. В глибині його, на високому пагорбі в оточенні зелених шатів височить пам’ятник засновникові Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніну”, — читаємо у книжечці “Тернопіль” авторства В. Андєєва та М. Приходька від 1964 року.
Тобто пам’ятник Леніну стояв на тому ж пагорбі, на якому згодом зробили меморіал слави — у народі його досі називають табуреткою. Одначе найпоказовішим є навіть не сам вождь, а те, що його встановили на пагорбі зовсім не Слави, а Берестейської унії.
“З нагоди 300-річчя Берестейської унії у парку насипали пагорб, якому судилося пережити вже більше як сто років, — повідомляє Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”. — Тепер він становить основу сучасного пагорбу Слави”.
Що цікаво, землю для пагорба взяли під час вирівнювання місця під теперішній міський стадіон. Звісно, що згадувати про такі речі радянські автори не могли. Адже радянська влада визволила Тернопіль не тільки від нацистів, а й від УГКЦ — у 1946-му церкву загнали у підпілля.
Щодо другого пам’ятника Леніну, то він стояв там, де тепер Данило Галицький.
“В листопаді 1967 року на честь 50-річниці Великого Жовтня на площі Свободи відбулось урочисте відкриття пам’ятника… В. І. Леніну. З великою любов’ю трудящі міста, молодь, піонери й школярі віддають шану вождеві трудящих усього світу”, — читаємо у тодішніх книгах.
До Леніна і справді водили дітей з усього міста з різних нагод.
“Всіма своїми здобутками, вільним, щасливим життям трудящі Тернополя завдячують рідній Комуністичній партії та її засновнику і вождю — Володимиру Іллічу Леніну”, — переконували Б. Б. Ельгорт, В. Г. Лопата та Ф. Ф. Чернявський у книжечці “Тернопіль. Історико-краєзнавчий нарис”, виданій у 1979 році.
А на доказ величі вождя наводили вірш тернопільського поета Володимира Вихруща “Квіти Іллічу”
“Ідуть ткачі,
Студенти, вчені.
У мирнім небі —
Дзвін пісень,
І з п’єдесталу рідний Ленін
Благословля щасливий день”.
Писати про Леніна, як вважали ідеологи в СРСР, мали всі поети. Інакше — таврування, звільнення, тюрма, а то й смерть, як у випадку з Василем Симоненком.
Одначе вождь світового пролетаріату був не один. Приміром, на місці пам’ятнику Стецьку за Союзу стояло погруддя Карлу Марксу, на місці пам’ятника Андреєві Шептицькому — Максим Горький, замість погруддя Володимиру Гнатюку біля педінституту — Ярослав Галан. Той самий, який писав: “плюю на папу”. Пам’ятник комуністу Володимиру Затонському всі могли бачити на місці сучасного пам’ятника Івану Горбачевському. Був ще пам’ятник Сталіну на сучасному бульв. Шевченка, поблизу фінансового управління. Та його зняли тихенько вночі ще в часи Хрущова.
Час на решту монументів доби тоталітаризму прийшов у Тернополі уже у 1990-му.
“Демонтувати (перенести) пам’ятник В.І.Леніну, Я.Галану, В.Затонському, К.Марксу у Тернополі до 450-ліття… Комісії по культурі і національному відродженню з архітектурно-художньою Радою при міськвиконкомі при залученні творчих спілок дати висновки про художню цінність пам’ятка М.Горькому… Виходячи з пропозиції заборони пропаганди культу сили, демонтувати у громадських місцях всі пам’ятники військової техніки”, — таке рішення прийняла Тернопільська міськрада 21 скликання на сесії 18 липня 1990-го.
Також депутати вирішили демонтувати “Обеліск Слави”, який у народі називали “мрією імпотента”. Взамін міськрада доручила комісіям з питань культури і нацвідродження, будівництва та архітектури спільно з відповідними службами міськвиконкому та з урахуванням громадської думки визначити місця для встановлення пам’ятників Данилу Галицькому, Тарасу Шевченку, Івану Франку, Соломії Крушельницькій, Лесю Курбасу.
За рішенням демонтувати пам’ятник Леніну Тернопіль став першим містом у СРСР. Одначе за швидкістю втілення задуму наше місто випередив Червоноград на Львівщині, колишній Кристинопіль.
Демонтувати пам’ятник взялися 8 серпня 1990 року. Подія була настільки резонансною, що на площі зібралися тисячі тернополян. А з Києва прибув заступник міністра МВС УРСР генерал Бредов. Він намагався залякати тернополян, та не вийшло. Труднощі виникли навіть з тим, де взяти кран для демонтажу. Оскільки всі підприємства відмовилися дати кран, тодішній заступник голови міськвиконкому Юліан Осадчук взяв машину нібито для демонтажу теплотраси біля будинку партпрацівників. Коли ж водієві сказали їхати до Леніна, той зомлів дорогою з переляку. Але серед присутніх на площі був кранівник Михайло Кульчицький — він і взявся за роботу. Вождя підпиляли і за 15 хвилин він уже був у кузові вантажівки. Решту радянських монументів у Тернополі зникали вже з меншими емоціями.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер
Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous