Могила благодійника — на Микулинецькому кладовищі. Одначе пам’ять про отця нього після років радянського забуття відновлюють тільки в останні роки. Показово, що у редакцію “RIA плюс” з пропозицією написати про отця Антонія незалежно один від одного звернулися двоє середнього віку читачів — Андрій і Юрій.
Довга дорога у Тернопіль

“Опікунові убогих — Антонію Райхенбергові Т. І. вдячні тернополяни” — такий напис латинню викарбували на надмогильному пам’ятнику отця Антонія.
А й справді, тернополянам є за що подякувати монахові. Він віддав громаді 29 років праці, хоча й не був уродженцем нашого міста.

Антоній Райхенберг народився у Горлицях на Лемківщині 7 червня 1825 р. Його предки — вихідці з Німеччини. Батьки виховували сина у побожній атмосфері, але це не завадило йому записатися у війська повстанців ще перед європейською революцією 1848 року. Та повстання придушили. Антонію довелося утікати, його спіймали самі ж повстанці і мало не повішали як шпигуна. Юнака врятувало тільки те, що його впізнав один зі знайомих. Тоді й стався злам у свідомості майбутнього монаха.

“Гірка дійсність розбудила мене з ідеальних мрій. Почав думати про друге заняття, яке могло б при поверненні на батьківщину забезпечити матеріальний стан”, — писав сам Антоній.

У 1855 р. він пішов навчатися у Мюнхенську академію, де пробув до 1862 р.
Ще у Мюнхені емігрант відзначився талантом художника, дружив із Яном Матейкою. Тоді Райхенберг, за його ж словами 1887 року, вже тривалий час не дбав про віру та релігійне життя, чув немало брехні про єзуїтів. А все ж коли він захворів, то турботу про нього виявили не революціонери, а єдиний католик-сторож…

Усе — для бідних

У нашому місті отець Райхенберг працював як професор рисунків у єзуїтському конвікті протягом 1875-87 рр. Також у 1884-85 рр. був префектом студентської лікарні, а в 1886 р. навчав німецької мови. Не полишав чернець і малювання — створював ікони. Та основним його заняттям була турбота про простих людей.

— А куди отець іде? — запитав одного разу Антонія Рейхенберга тернопільський вікарій отець Беловка, зустрівши його на вулиці з глечиком води і губкою у руках.

Чернець зупинився, перевів подих і пояснив, що іде не куди-небудь, а витирати непристойні вуличні малюнки на вул. Смиковецькій. Тепер — це частина вул. Руської від ЦУМу до техуніверситету. А ті малюнки — те, що ми називаємо графіті. Отець Райхенберг наголошував, що подібні нескромні речі шкодять душам.

“Хотів таким чином оберегти невинні очі від читання і огляду цього бруду”, — передає слова отця Беловки автор книги “Світло Тернополя” Й. Бжонкальський.

Щоденно отець Антоній збирав серед тернополян пожертви для немічних та бідних, які ховалися від холоду у підвалах і часто не мали навіть одягу — тільки лахміття.

“Два-три рази кожного дня по кілька годин посвячувався хворим, яких налічувалось від п’ятдесяти до сімдесяти чоловік… Після Служби Божої отець, одягнений у плащ, йшов до бараку. Про цей плащ у Тернополі говорили усі. Говорили, що був він тихіший від свого власника. Під ним Антоній приховував усе необхідне для убогих. Кишені його… вміщали і дерево, і вугілля для опалення. У плащі отець також носив крупу, сіль, буханки хліба, ліки і навіть воду з Люрду”, — читаємо в книзі отця Бжонкальського.

Міська біднота часто без вдячності приймала дари отця Райхенберга. Його навіть висміювали, осуджували. А коли зусилля ченця зі створення притулку для бездомних увінчалися успіхом, то у перші ж дні він став свідком бійки між самими каліками. Сильніші били слабших і треба було докласти немало зусиль, аби поширити серед таких людей християнські цінності.

Проте отець Антоній не втомлювався і працював. Його ж стараннями створили другий притулок для бідних. Трапився й випадок, коли чернець-священик змушений був очолити похорон тернополянина, родина якого не могла заплатити за це іншим священикам. Отець Антоній зробив це безплатно, а римо-католицький парох отець Янер на нього ще й розгнівався.

Не бракувало роботи для духівника і в тюрмі. Одного разу отець Антоній сповідав в’язнів аж чотири дні. Натхнення до роботи він черпав із молитви та літургій. Наприклад, щодня о сьомій вечора чернець приходив молитися до фігури святої Теклі, у місце, де тепер стоїть пам’ятник Стецькові. Після однієї з таких молитов отець упав на слизькій дорозі і сильно травмувався 23 грудня 1902 р. Уже 23 січня 1903 р. опікун бідноти помер. На похоронах 27 січня зібралися тисячі тернополян. Прийшли і греко-, і римо-католики, у жалобі були й тернопільські юдеї. Гроші для встановлення надмогильного пам’ятника збирали усією громадою. Причому зібрали стільки, що більша частина коштів залишилася і її вирішили спрямувати на зведення ще одного будинку для вбогих. А люди, які молилися за посередництвом отця Антонія, свідчили про численні дива.