Життя і справи Станіслава Дністрянського
“Дністрянський є автором понад 50 фундаментальних монографічних досліджень і численних наукових статей українською, польською, чеською і французькою мовами з теорії держави і права, філософії права, конституційного, сімейного (за визначенням вченого — родинного) та цивільного права. У 1920 році написав проект Конституції для ЗУНР. Він розробив основи правової держави, зокрема правління республіки, заклав основи української політології”, - так характеризує уродженця нашого міста Станіслава Дністрянського “Вікіпедія”.
Та сумнівно, що принаймні половина тих, хто проходить повз будинок на вул. Родини Барвінських, 1 у Тернополі, де народився Дністрянський, знає про цього нашого земляка. Мало хто, поспішаючи у буденних справах, звертає увагу і на меморіальну дошку на честь правника, що на фасаді вказаної кам'яниці. А поміж тим про заслуги Дністрянського варто говорити і в школах, і в університетах. Він же обстоював права людини і республіканську форму правління.
Тернопіль, Відень, Берлін, Львів...
Народився Станіслав Дністрянський 13 листопада 1870 року у Тернополі в сім'ї директора учительської семінарії Северина Дністрянського. Вчився у рідному місті, зокрема у гімназії, що стояла на місці пам'ятника Франку. Як подають біографи вченого, він залишився сиротою.
У 1893-му тернополянин закінчив Віденський університет, став доктором права і політології.
“Студії допонював у Берліні, Лейпцігу і знову у Відні. З 1899 р. - доцент цивільного права Львівського університету”, - пише краєзнавець Петро Медведик у розвідці про Дністрянського, вміщеній у книзі “Визначні постаті Тернопілля”.
Та здобути кафедру у Львові чоловікові далося не просто. І робив він це не для себе.
“Чи не найважливішим завданням українська громадськість вважала створення нових кафедр з українською викладовою мовою на найбільшому факультеті Львівського університету – права і політичних наук. Це було пов’язано з гострою потребою створити широкий прошарок адміністраторів і урядовців, які змогли б із часом змінити польську бюрократію в краєвому управлінні... Не дивно, що саме на правничому факультеті українські прагнення наштовхувалися на найзапекліший опір з боку поляків”, - подає Володимир Качмар у статті “Змагання українців за національні права у Львівському університеті”.
Так, у 1896-му кафедру цивільного права віддали поляку Александрові Долінському. У відповідь українці запротестували як в австрійському парламенті, так і в самому вузі. І таки добилися своїх прав — викладати українською почав Дністрянський. І пропрацював в університеті до 1918-го.
Писав дуже багато
Ставши доцентом, а потім і професором, Дністрянський, одначе, не почивав на лаврах на зразок багатьох інших вчених. Натомість правник активно працював керівником юридично-статистичної комісії НТШ і щороку публікував наукові роботи про права людини, виборче цивільне і сімейне право. Одночасно уродженець Тернополя видавав журнали “Часопись правнича”, “Часопись правнича і економічна” і “Правничий вістник”, ініціював серію “Правнича бібліотека”.
У 1919 році Станіслав Дністрянський видав австрійський Цивільний кодекс українською мовою, а в 1920-му створив проект Конституції для ЗУНР. Нову державу вчений всіляко підтримував. Коли ж Польща окупувала Галичину, Дністрянський емігрував і був серед засновників та керівників Українського вільного університету у Відні та Празі. Він же створював та очолював товариства українських правників.
Викладав науковець і в Празькому німецькому університеті. Загравала з ним навіть радянська влада, обравши дійсним членом Всеукраїнської академії наук. Утім, Дністрянський не виїхав до СРСР, як багато інших галичан. Останніх згодом масово винищили, а фізик Олександр Смакула ледве вибрався з радянського “раю”.
Дружина – знана піаністка
До слова, Станіслав Дністрянський одружився аж у 31 рік. Його судженою стала тернополянка Софія Рудницька, сестра призабутого у наші дні серед загалу письменника Юліана Опільського, справжнє ім'я якого Юрій Рудницький. Софія також була сиротою і на правах старшої опікувалася майбутнім літератором. Сама ж стала знаною піаністкою і музикознавцем.
Наприкінці життя Станіслав Дністрянський хворів на серце. Після двох перенесених інфарктів він із дружиною у 1933 році переїхав до Ужгорода — лікарі порадили. Вчений змушений був відмовитися від викладацьої діяльності, планував бути адвокатом, займатися наукою. Та вже 5 травня 1935 року правник помер. Сталося це одразу після однієї з публічних лекцій. Похований на цвинтарі “Кальварія”.
Дружина Станіслава працювала викладачем музики і німецької мови у Виноградовому. Зрештою, вона опинилася у Празі, де також викладала музику і навіть організувала музичну школу. Останні два роки життя, 1954-1956, Софія Дністрянська провела у племінниці — Елімії Охримович, писав пан Медведик. Померла вона 9 лютого 1956-го. І тільки навесні 2001 року, як подає знаний журналіст та письменник із Закарпаття Олександр Гаврош у статті “Історія одного кохання: Через сто років після шлюбу закохані знову з'єдналися” Софію Дністрянську перепоховали біля її чоловіка.
У Тернополі ж пам'ятну дошку на стіні будинку, де народився Дністрянський, встановили у 1989-му. Також Тернопільська обласна організація Спілки юристів України та обласна організація Спілки письменників України заснували Премію імені Станіслава Дністрянського. Її вручають “за активну громадянську позицію, громадську, правозахисну та публіцистичну діяльність, наукові здобутки в галузі права і пропаганду правових знань”.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
