Вчитель - людина, яка живе заради чужих дітей: п’ять історій вчителів різних поколінь з Тернопільщини

Хто вони люди, яким ми довіряємо вчити власних дітей? Чим живуть, про що мріють та за що люблять свою роботу ті, хто виховує майбутнє нашої країни? З нагоди Дня вчителя із педагогами різних поколінь спілкувалась журналістка “20 хвилин”.

Ольга Шеліга директор Заздріської школи  І-ІІ ступенів ім. Патріарха Й. Сліпого (Теребовлянський район), у школі працює 15 років.

- Головне - любити дитину. Для мене як жінки та матері ставлення до дітей, з якими я працюю, не змінилось за 15 років моєї роботи та не зміниться, мабуть, ніколи. Хоча діти змінились з часу, коли я лише починала свою роботу в колі. Мабуть, тому, що все суспільство прагне змін. Головне - це вірити в майбутнє. тоді усі зміни будуть лише на краще. Я вірю, що робота вчителя благословенна Богом, тому у важкі моменти, що можуть трапитись в житті кожного, я стараюсь звертатися до Нього, цього я навчаю дітей. Я вважаю, що якщо не буде таких складових як сім`я, церква, держава та школа - то нормального суспільства ми не зможемо побудувати. Тому в школі ми реалізовуємо концепцію "духовна школа" і я можу сказати, що наші учні з задоволенням долучаються до неї. 

Марія Яворська вчитель інформатики в опорному закладі Теребовлянська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1, працює 5 років

- Цей День Вчителя є для мене ювілейний. За 5 років роботи педагогом я працювала у 3-х школах і ні на хвилину не задумалась про зміну професії. Розумію, що вчитель - це саме те, ким я є насправді. Про свою професію я почала думати ще в ранньому дитинстві. Пам‘ятаю, як моя перша вчителька - Стефанія Будівська  запропонувала нам маленьким написати твір про майбутню професію. Вже тоді я писала, що хочу бути схожою на неї. Люблю дітей, люблю бачити вогники в їх очах, зацікавленість до предмету, і звісно результативність у навчанні! Звичайно, бувають моменти, що з дітьми важко. Бо потрібно знайти підхід до 20-30 учнів одночасно. В такі моменти, намагаюсь зламати їх стереотипи щодо навчання: дозволити їм зробити те, про що завжди говорять що так робити не можна. Не потрібно боятись товаришувати з дітьми! Бути з ними на одній хвилі - от що для мене означає бути справжнім вчителем.

Оксана Дідик завідувач та музичний керівник Вишнівецького дитячого садочка "Малятко", працює з дітьми 30 років.

- Я вирішила стати вчителем ще коли була зовсім малою. Я любила своїх вчителів і хотіла бути як вони. Після 8 класу поступила в Чортківське педагогічне училище, потім в Тернопільський педагогічний, пізніше здобувала ще одну освіту. І так все життя працюю з дітьми. За той час ні на хвилину не було думки змінити щось. Я завжди казала і кажу, що в будь-якій професії є свої труднощі, проблеми, але коли вибираєш роботу за покликанням, то тоді такої думки не виникає ніколи. Щоб було легше з дітьми - треба самому бути як дитина, говорити дитячою мовою та насамперед любити свою роботу. 

Юлія Романишин вчитель, фізкультури Трибухівська школа Бучацький район,  працює четвертий рік.

- В своїй роботі я найбільше люблю спілкування з дітьми. Це для мене найважливіше. Навіть коли трапляється в житті якась прикрість, я йду до дітей мені стає легше. Навіть якщо порівнювати із колективом - то діти завжди для мене на першому місці. 

Наталя Олійник, вчитель  інформатики Трибухівської школи Бучацького району, працює у школі 2 роки:

- Діти наповнюють позитивною енергією, хто що би не говорив. Для мене це найкраща віддача. Я не вирішувала ставати вчителем, за мене вирішила доля. І я думаю, що це не просто так. Я закінчила три ВУЗи, працювала викладачем, до школи мене покликали на заміну. Я погодилась, і залишилась там. Працюю вже два роки. І за цей час жодного разу не виникало думки щось змінити. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.