Втікали по замінованому полю. Як вчителька з Маріуполя волонтерить та виховує патріотів за кордоном

• Вона пережила пекло, але не втратила любов до життя та віру в майбутнє! Знайомтесь, це вчителька з історії та права Наталія Коломоєць. Ще до 24 лютого жінка разом із сім’єю проживала у рідному Маріуполі, працювала у міському технічному ліцеї, а зараз – живе в Тернополі.
• Навіть під час обстрілів жінка думала про користь для майбутнього покоління і вела щоденник, що стане одним із підтверджень воєнних злочинів росії. Про довготривалу евакуацію, волонтерство на новому місці та виховання патріотів – у матеріалі видання «20 хвилин».

Літаки бомбили з неба. Земля здригнулась…

Про те, що росія розпочала повномасштабне вторгнення, а її військові вже бомблять українські міста, пані Наталія дізналась о 5:15. Викладачку розбудив дзвінок матері однієї з учениць. Тоді замість слів «Доброго ранку», у слухавці пролунало «Війна».

–  Перш за все, я розбудила дітей, я сказала, що у школу сьогодні ніхто не піде. Після цього поїхала на заправку, простояла півтори години в черзі та залила повний бак. Саме це врятувало нас і дало можливість згодом виїхати з міста. Потім поїхала до банкомата і побачила чергу десь 200 осіб. Знявши гроші, пішла до крамниці та придбала продукти тривалого зберігання: крупи, консерви, сири, згущене молоко. Повернулась додому і встигла провести дистанційно третій урок та вже тоді приєдналося від трьох до п’яти дітей з кожного класу, – каже вона.

Жінка одразу зрозуміла, це все серйозно, адже спочатку перші колони військової техніки на Схід, дзвінок від сестри зі словами: «Почали бомбити Київ», а потім  – масове бомбардування Маріуполя. Порятунком для родини Коломоєць став підвал під приватним будинком, де вони переховувались.

–  Матраци, ковдри, подушки, їжу, навіть біотуалет – у підвалі було все. Але другого березня зникло світло, газ і вода. Ми були в повній антисанітарії, продукти неможливо було зберегти, зранку ми виходили збирати гілки, щоб щось приготувати на багатті. Коли прилетіли бомбардувальники – розпочалось пекло. Ми з чоловіком на власні очі бачили, як прилетіло у сусідні будинки. Тоді зрозуміли, що наступного дня може влучити в нас. Під час бомбардувань ми читали вголос або молилися накрившись подушками, – розповідає вчителька.

Ми ридали від щастя

Усвідомлюючи всю критичність ситуації, родина Коломоєць разом із друзями приймає рішення про евакуацію з Маріуполя. 19 березня вони вперше після майже місячного життя у підвалі побачили своє понівечене, розбомблене місто. Десятки російських блокпостів, допити, ночівля у Бердянську – ці кілька діб сталися для родини найстрашнішими.

— Найстрашніше було біля села Василівка (Запорізька область). Там поруч з кладовищем підірваний міст, тому потрібно було об’їжджати по замінованому полю. Ями, яри, дно автівки постійно за щось чіплялося, але не можна було зупинятися, щоб не відставати від провідника. Саме в цей момент почався обстріл із градів. Це було якесь божевілля. У нас повна машина людей, кіт, ми їдемо по замінованому полю, діти плачуть і просяться в туалет, над нами літають гради, а я схопила ікону, ридаю та молюся. Коли ми вперше побачили майоріння українських прапорів, то плакали всі, але вже від щастя. Ми мало не цілували руки нашим військовим, – розповідає Наталія.

Я вирішила бути корисною

До Тернополя родина Коломоєць приїхала без речей побуту та ще й в зимовому одязі. Збиралися нашвидкуруч, тож про літній одяг навіть не подумали. Тоді пані Наталія вирішила скористатись допомогою волонтерських центрів. Отримавши там одяг і білизну для ліжка, переселенка залишилась волонтерити.

–  Я просто подивилась на роботу спільноти місцевих волонтерів «Група Альфа» і запитала, чи можу бути для них корисною. Займаючись волонтерством, відчуваю, що роблю щось потрібне для людей. Іноді навіть доводиться бути психологом, бо ситуації бувають різні. Якось жінка хотіла повернути дорослі підгузки, бо людина, для якої їх брали, померла. Також приходила переселенка з донькою, син якої в Азові, вони нічого не знають про його долю. Співчуваю, знаходжу якісь можливості підтримати людину морально, – додає вона.

Спільнота місцевих волонтерів «Група Альфа» з початку повномасштабного вторгнення активно підтримує переселенців та військовослужбовців. Їм вдалось завести з країн ЄС та передати понад 200 тонн гуманітарної допомоги. Та і на цьому пані Наталія не зупинилися.

–  Коли була вимушена перерва в роботі «Група Альфа», ми роздали всю гуманітарну допомогу та чекали черговий вантаж. Тоді я знайшла спільноту, де ліплять вареники для військових на фронті. Інколи допомагаю там три-чотири години, це мене заспокоює. Ми ліпимо та молимося за тих хлопців на фронті, які нас захищають, – каже переселенка.

Війна – не привід забувати

Крім того, Наталія Коломоєць отримала у рамках програми «100 ноутбуків для вчителів Маріуполя» від ініціативи «Допомога вчителям Маріуполя». Викладачка запевняє, спочатку соромилась подавати заявку, але потім все ж вирішила випробувати вдачу.

–  У нас був ноутбук, щоправда, один на всю родину. Чоловік у мене працює дистанційно, йому постійно потрібен комп’ютер, обидва сини дистанційно навчаються: старший у інституті, молодший – у школі, їм він також потрібен. Але після довгих роздумів все ж написала. Ті, хто подали заявки першими, вже отримали ноутбуки на той момент. Я читала про це й мала великий сумнів щодо власних шансів. Дуже зраділа, коли дізналася, що я у програмі. У мене просто не було слів, хотілося віддячити всім цим людям, – додає Наталія.

Наталія вже знайшла собі заняття і використовує отриману техніку за призначенням. Ба більше – виховує українських патріотів у Німеччині.

–  Якось дізналася, що українська родина, яка через повномасштабне вторгнення виїхала до Німеччини, шукає людину з історичною освітою. Вони хочуть, аби їх діти на чужині вивчали справжню, не спотворену та не міфологізовану росіянами історію України. Також формувати патріотизм та національну свідомість у дітей. Я пройшла відбір, зараз викладаю дистанційно для цих хлопчиків. Їм вісім і десять років. Мені дуже подобається працювати з дітьми, – каже переселенка.

Наталія Коломоєць – приклад незламності для всіх українців. Це вчергове доводить, що якби влада росії не намагалася знищити громадян України, ми все одно будемо боротися за життя, нашу країну, перемогу і щасливе майбутнє наших дітей.

Читайте також:

Малює вночі, аби допомогти військовим. Як волонтерять переселенці у Тернополі

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.