"Я говорю замість тебе" - випускниця технічного коледжу Тамара Вощило створила рукавицю та програму, які перекладають мову жестів.
Щоб рукавиця працювала, потрібна спеціальна програма, яку Тамарі допомагав написати її викладач Андрій Недошитко.
- Працює ця програма так - людина одягає рукавичку, - пояснює Тамара. - Перед користуванням потрібно включити bluetoоth на телефоні і створити пару між цими двома пристроями. На кожному пальці є датчик. Мікроконтролер зчитує дані з датчиків, обробляє інформацію та передає її на мобільний телефон.
Кожен жест має свій порядковий номер, який записаний і в рукавичці, і в програмі. Коли на телефон приходить порядковий номер, то можна почути фразу, яка закріплена за цим номером. Кожен може індивідуально під себе запрограмувати і жест, і фразу. Рукавиця живиться або від павербанку, або від телефону. Програма підтримує українську мову, але не всі телефони її відтворюють.
Винахід став дипломною роботою
Спочатку рукавиця - ISIOY ("Я говорю замість тебе" - прим. ред) була курсовою роботою дівчини, а потім - дипломною. Дівчина отримала диплом молодшого спеціаліста з напрямку "Обслуговування компʼютерних систем та мереж". Кілька днів тому подала документи на вступ в технічний університет.
- Почалась уся історія на третьому курсі коледжу, - розповідає Тамара. - Я прийшла на першу пару - мікропроцесорні системи. Викладач Андрій Недошитко тоді сказав, що в кінці навчального року має бути захист курсового проекту. І потрібно зробити готовий робочий макет.
Навів приклад - розумний дім, керування світлом через гаджет. Викладач дав студентам кілька днів на роздуми, щоб вони визначились з проектами. Дівчина каже, що не знала що робити, бо було безліч думок, ідей.
- Але чи реально було їх всі зробити, я не знала, - продовжує Тамара Вощило. - Подала ідею з цією рукавицею. Викладач схвалив і ми сіли разом над нею працювати. В курсовому проекті вона була більшою - до ліктя. Все б нічого, але там була одна проблема - дуже ламкі дротики. Я не знала, які дротики брати і взяла від інтернет-кабелю.
Курсову дівчина захистила і разом з викладачем вони вирішили, що дороблятимуть проект на дипломну роботу.
- Ми розібрали стару рукавицю, бо нових деталей у нас не було, - пригадує студентка. - І почали створювати нову. Спочатку витравили, тобто розробили, плату. І зібрали все разом, взяли нові дротики, які не так часто ламаються.
Ще одна проблема рукавиці, яка відійшла на другий план, але все-таки вона важлива - неточні датчики. Бо вони також розроблені самостійно.
- Просто, коли я подивилась на ціну одного датчика - 700 гривень, а мені потрібно було пʼять, то вирішила, що краще зроблю сама, - каже дівчина. - Один датчик обійшовся в 15-20 гривень. Дешевий, але не дуже якісний. Тому, все таки, хочу купити хороші датчики.
- Коли був курсовий проект, ми орієнтувались на мову жестів, - каже Тамара Вощило. - Тобто були запрограмовані жести для глухонімих людей. Зараз ми орієнтуємось на людей, які навіть тимчасово не можуть говорити і не знають мови жестів. І такі люди можуть створити свою мову жестів. Тобто, ця рукавиця підходить в обох випадках.
На створення рукавиці дівчина витратила 200 грн та чотири дні. Якщо б дівчині не довелось самій робити датчики, а мати уже готові - то на рукавицю пішло б менше часу.
В планах юної винахідниці та її викладача підлаштувати цей проект під пацієнтів у лікарнях, в яких робоча одна рука.
- Уявіть - людина зробила жест, а медперсонал отримав чи дзвінок чи повідомлення - крапельниця закінчилась чи подайте води, - каже дівчина. - Це також можливо. Для цієї рукавиці є багато роботи - нею можна замість джойстиків грати в ігри. Просто потрібна відповідна програма. Навіть є думка, що нею можна керувати квадрокоптером замість пульта керування.
Це поки єдина розробка дівчини. Але, як розповіла Тамара, зараз в технічному коледжі створюють команду з викладачів та студентів, які займатимуться подібними розробками.
- Але проблема в тому, що ми не знаємо чи потрібні людям ті ідеї, які ми маємо, - каже винахідниця. - Тобто було б добре, якби до нас звернулись і сказали, який продукт точно потрібен.
Грає у театрі
- Я з дитинства любила розбирати різні схеми, - каже Тамара Вощило. - Мене тягнуло до цього - щось розібрати, подивитись. У мене є старший брат і ми разом любили щось розбирати. У нього теж технічна освіта.
В дитинстві дівчина разом з татом їздила на риболовлю. А якусь жіночу роботу, як каже сама Тамара, вона не дуже хотіла робити.
- Спершу я хотіла вступати у театральний, але я тоді закінчила лише девʼять класів в школі №11, - розповідає дівчина. - І на той рік не було набору в театральний. А до 11-ого класу я не хотіла вчитись. Почала розглядати інші варінати - кухар, лікар. Мама не хотіла, щоб я була лікарем.
До перукарства чи чогось подібного у Тамари душа теж не лежала. Отже, лише один варіант - йти по стопах брата.
- Але наприкінці першого курсу ми пішли на екскурсію в музей політвʼязнів, - продовжує Тамара. - І під час екскурсії до мене підходить екскурсовод і питає, чи я не хочу грати в театрі. Це мене насторожило, бо просто так нічого не буває.
Дівчина з тим чоловіком ні про що не домовились, але вона залишила номер свого телефону.
- Потім було літо, ми з сімʼєю вирвались на кілька днів у Карпати, - пригадує Тамара. - А коли повернулись, до мене зателефонували і сказали, що за два дні до вистави від ролі відмовилась акторка. І пропонують цю роль мені. І зараз я уже три роки граю в театрі-студії "Сузір'я".
Минулого року цей театр отримав звання народного. Хоча жодного актора з відповідною освітою - немає.
- Але наш режисер 40 років пропрацював у театрі в Копиченцях і він знає свою справу, - додає Тамара.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 28 від 9 липня 2025
Читати номер
Молодець, дівчина.
а потім буде видно.
до застосування в медицині ше дуже далеко,і наявність корпусу діло десяте.та і то все можна запакувати між двома рукавицями і товщина того буде 1мм.все бу4де залито просто герметико
м.
то коли діло дойде до серійного виробництва.
з живленням тоже не проблема.береться плоский аккумулятор 3,7в 300маГ.
культура монтажу,значить пояснюю 3й раз (для тих хто в танку).
для захисту диплома в коледжі! того хватає повністю.
купа студіків які закінчили той коледж,насилу би змогли самі спаяти 2 дрота докупи..і які після того коледжу йдуть на стройку працювати чи шкарпетками на базарі торгувати.
млять набігло купа "чимось невдоволених"...
Вже років 5 як це винайшли студенти з України і виграли всеможливі конкурси, враховуючи дуже престижну виставку в Австралії.
http://www.segodnya.ua/ukraine/ukrainckie-ctudenty-poluchili-ot-microsoft-priz-v-25-tycjach-dollarov-za-perchatku-perevodchik.html
розумний дім (а тих систем зараз просто дофіга є і шось нове розробляти часто немає змісту) то кафедра електротехніки.
а на біомедицині (сам там вчився) є купа варіантів що можна придумати.
про живлення від мобіли - от якраз для показу принципу дії того і достатньо.