Біль і сльози розривають серце. Тернопільщина прощається з Віталієм Промовичем

• Ще 2 листопада Віталій подзвонив до рідних. Попередив, що 3 дні з ним може не бути зв’язку і обіцяв подзвонити наступного разу на день народження молодшого сина. Дмитрик так і не дочекався батькового дзвінка з вітаннями…
• Коли у старшого сина погіршився стан, Віталій все кинув і повернувся в Україну. На кордоні йому дали повістку, але в армію не забрали. Тоді він пішов сам, добровільно. Казав, у мене двоє дітей, і як не я, то хто їх захистить…

Підволочиська громада у жалобі опустилась навколішки… Люди проводжають в останню путь військового медика, 32-річного Віталія Промовича, який назавжди повернувся додому…

Підволочиська громада знову отримала сумну звістку.

Осиротіли двоє синів

— На Донецькому напрямку, в боях за незалежність України, 3 листопада 2022 року героїчно загинув житель селища Підволочиськ Віталій Промович, — повідомили у Підволочиській селищній раді. — Загиблий воїн Віталій служив військовим медиком в лавах однієї з десантно-штурмових бригад ЗСУ. Висловлюємо щирі співчуття сім'ї загиблого. Вічна пам'ять! Герої не вмирають!!!

Промович Віталій Ігорович народився 14 червня 1990 року у Підволочиську. Закінчив місцеву школу та училище за фахом столяра. Останні роки був на заробітках за кордоном. Загинув в районі н.п. Новомихайлівка на Донеччині 3 листопада.

У Героя залишились мама Галина, батько Ігор, брати — старший Олександр та молодший Руслан. Осиротіли й двоє синів — Ігорю 12 років, а молодшому, Дмитрику, 6 листопада виповнилось 9. Малий так чекав на татове вітання, бо той обіцяв подзвонити, але…

— Боже, куме, я не можу повірити, що тебе немає, — кума Ольга Шара не може стриматись. — Біль і сльози розривають моє серце...

Ольга хрестила старшого сина Віталія та Альони – Ігоря. Жінка зараз перебуває далеко від дому і, каже, серце розривається від того, що не може попрощатись з кумом.

— Я з ним востаннє спілкувалась 22 жовтня, — пригадує Ольга Шара. — Питав, як я, як діти. Я відписала йому і, знаючи, що на фронті, цікавилась, як він. Віталик відписав, мовляв, Олю, я під Донецьком. Що тут може бути доброго? А я просила, аби беріг себе… Після цього більше зі мною на зв’язок не виходив. Знаю, що дзвонив своїм рідним… Боже, як болить…

Говорив з рідними за день до загибелі

Віталій був за кордоном, працював у Чехії. В Україну повернувся, коли стан сина Ігоря погіршав, дитина два тижні була у комі, розповіла кума. На кордоні Віталія вручили повістку. Він повернувся і пішов у військкомат, але його на війну не забрали. Тоді Віталій пішов сам. Мовляв, у мене двоє дітей. Як я боятимусь, ще хтось побоїться. Хто ж захищатиме Україну? Як я не піду, хто захистить моїх дітей?

— Він навесні повернувся в Україну, місяць був в Яворові, на навчанні, — розповіла Олььга Шара. — А потім його відправили туди, де дуже гаряче. І зараз його не стало… Віталик був дуже добрим. Оце така людина, що за нього жодного слова поганого не скажуть. Настільки добрий, чуйний і спокійний. Ніколи не йшов на конфлікти, обожнював своїх дітей, любив тварин. У нього навіть захоплення були суто чоловічі — машини, мотоцикли. Як зараз важко…

2 листопада Віталій дзвонив до мами і Альони. Питав, як діти. Попередив, що не буде на зв’язку, але як все буде добре, вже дзвонитиме, аби привітати Дімчика з днем народження. Але з останнього завдання Віталик вже не повернувся. А Дмитрик так і не дочекався татового дзвінка та вітання.

Він ніколи не служив в армії, не був в АТО. Але коли в його рідну країну прийшла біда, став на її захист. І віддав за це найдорожче — своє життя.

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, синам, братам, рідним, друзям, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.