Біль, який не вщухає: пам'яті бійця стрілецького батальйону поліції Тернопільщини Василя Паньківа

23 квітня назавжди залишиться чорною сторінкою для родини, друзів і побратимів Василя Паньківа. Йому було лише 28. У цей день друзі, рідні та колеги Василя зібралися на його могилі, схилили голови в тиші й згадали Героя щирою молитвою. 
 

Про це повідомили в поліції Тернопільщини.

Василь народився і виріс у великій родині в Бережанах. Тут завжди цінували підтримку, відповідальність і тепло. Ще змалку був активним, впертим у досягненні цілей і мав гостре відчуття справедливості. Саме це привело його до служби в поліції. Після навчання в системі МВС він спочатку працював слідчим, згодом — старшим дізнавачем. Колеги згадують його як людину, яка ніколи не відмовляла в допомозі.

«Василь був дуже щирим і надійним. З ним завжди було відчуття плеча поруч. Ми разом і працювали, і відпочивали. Він умів підтримати навіть тоді, коли самому було непросто», — розповідає його колега Ігор Шевчук.

У 2024 році Василь прийняв рішення піти на війну. Спершу ніс службу в стрілецькому батальйоні, згодом почав працювати з безпілотними системами у складі «Птахів Мадяра». Аеророзвідка, коригування вогню, робота з FPV-дронами — це була його щоденна небезпечна реальність, до якої він звик, яку прийняв і на яку ніколи не скаржився. Проте 23 квітня 2025 року все обірвалося. У районі Зеленого Кута на Донеччині автомобіль, яким поверталася група, атакували ворожі FPV-дрони.

Побратим Василя на псевдо «Ґрінч» (Василь Гринчишин) був разом із ним у машині. Чоловік згадує ті хвилини з болем, який не вщухає: "Після першого удару Василь опинився в центрі ураження. Ми одразу кинулися його витягувати… Але стався другий удар. Машина загорілася. Це були секунди — і ми вже нічого не могли зробити. Василь загинув на місці».

Василь повернувся додому назавжди — Героєм. Він уже не переступить поріг батьківської хати, не обійме рідних. Більше не пролунає його голос, не засяє та щира усмішка, яка зігрівала всіх поруч. І його місце за великим сімейним столом назавжди залишатиметься порожнім.

Але пам’ять про нього жива. У кожному спогаді, у кожній історії, у пам’яті рідних, у шані побратимів та у вдячності людей. Він тепер завжди поруч, у своєму домі, у своєму місті, у своїй землі.

І в цій даті, 23 квітня, яка назавжди нагадуватиме про ціну, яку платить Україна за свою свободу.

 

Читайте також:

На Донеччині загинув 28-річний поліцейський з Тернопільщини Василь Паньків

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.