«Благаю, подаруйте моїй дочці шанс жити…» Мама двох дітей бореться з онкологією

Ірина БЕЛЯКОВА

Фото з родинного архіву

35-річна Оксана Кудляк із Тернопільщини вже кілька років лікується від лейкемії. Жінка перенесла трансплантацію стовбурових клітин, інфаркт та операції на серці, а тепер чекає на нове обстеження, яке має визначити подальше лікування. На нього родині потрібні кошти. Бо власних грошей після кількох років боротьби вже просто не залишилося. Сама жінка, її мати та односельці просять допомоги.

«Я просто сиділа і чула, як лікарі говорять: для чого її сюди прислали, вона ж не жилець, для чого її везти, якщо це вже нічого не дасть, — Оксана Кудляк, яка бореться з лейкемією, намагається опанувати себе. — Вони не знали, що я все чую. Часом руки опускаються. Але я знаю, що маю жити. Заради себе, заради дітей»…

Допомагала всім

До редакції «20 хвилин» звернулася Ольга Микуцька з проханням допомогти своїй односельчанці — 35-річній Оксані Кудляк, яка є мамою двох синів, 17-річного Андрія та 15-річного Артема. Зараз жінка бореться не лише з важкою хворобою, а за можливість просто жити далі.

Колись саме Оксана була серед тих, хто допомагав іншим. Під час пандемії вони з подругою ночами шили маски, збирали тканину, кошти на захисні костюми для медиків. Уже після початку повномасштабної війни, за словами Ольги, допомагала військовим, збирала необхідне, а в магазині, де працювала, могла поставити банку для людини, яка потрапила у біду.

— Якщо комусь у селі потрібна допомога, Оксана завжди відгукується першою, — розповідає Ольга Микуцька, якій всім світом не так давно допомагали на лікування дочки-школярки, яку на переході збило авто. Їм допомогли. Тому жінка вірить, що завдяки допомозі небайдужих і в Оксани з’явиться шанс. — Оксана з тих людей, коли у самої не надто багато можливостей, вона все одно намагається допомогти. Вона просто не може залишитися осторонь. Тепер допомоги потребує сама Оксана.

«Лікувалася, але ставало гірше»

Перші тривожні симптоми у жінки з’явилися ще до повномасштабної війни. У неї виявили анемію та порушення роботи щитоподібної залози. Оксана проходила обстеження, лікувалася, однак стан не покращувався. Про це розповіла її мама, Наталія Музика, яка теж звернулася за допомогою до редакції.

За словами матері, після початку повномасштабного вторгнення Оксана разом із двома дітьми виїхала до Польщі. Саме там лікарі поставили доньці діагноз — лейкемія (документи є в редакції — прим. авт).

Оксана продовжувала лікування і водночас працювала, згадує мати.

— Але чим далі, тим було гірше. За певний час її стан дуже змінився — від першої стадії хвороба дійшла вже до четвертої, — каже Наталія Музика.

Родині довелося шукати можливості для лікування за кордоном. Оксана їздила до Німеччини, де їй робили трансплантацію стовбурових клітин. Але перша спроба не вдалася — клітини не прижилися, розповіла мати.

Лікування виявилося надзвичайно дорогим. Частину витрат взяв на себе благодійний фонд, іншу частину родина оплачувала самотужки, ще частину допомагали покривати близькі та небайдужі люди. За словами матері, разом із лейкемією організм доньки отримував удар за ударом.

Після чергової хіміотерапії у неї виникли проблеми із серцем. Жінка перенесла інфаркт, їй встановлювали стент. Згодом його довелося замінити. За словами Наталії Музики, операцію оплатили з кишені рідних і частково завдяки збору. Тепер Оксані знову потрібне дороге обстеження і лікування.

«Є шанс. Але немає грошей»

Після трансплантації минуло близько півтора місяця. Аналізи, каже мама, не погіршуються, але й покращення немає. Лікарі радять провести додаткове обстеження та консиліум у спеціалізованій приватній гематологічній клініці в Польщі, аби зрозуміти, чому лікування не дає потрібного результату, і визначити подальшу тактику.

На це потрібно три тисячі євро. Якщо ж їхати на лікування до Німеччини, де шанси більші, сума може сягнути дев’яти тисяч євро, розповіла мати.

— Є шанс, є надія, що вона буде жити. Але немає грошей, — мама плаче. — Лікарка каже, що добре, що аналізи хоча б не стають гіршими, але покращення немає, і треба знову обстежуватися та шукати причину.

Мати каже, що після смерті чоловіка залишилася сама і вже витратила все, що могла: брала кредити, позичала гроші, зверталася до рідних.

— Я вже що могла, все підняла, навіть кредити взяла, щоб врятувати дочку, — каже мати. — Я працюю, але там мізер платять. І вже не знаю, що маю робити, бо більше просто немає де взятии тих грошей.

Жінка просить у небайдужих про можливість продовжити лікування доньки.

«Мені соромно попросити»

Сама Оксана говорить про допомогу особливо обережно. Каже, їй соромно просити. Вона звикла бути по той бік зборів — тією, хто організовує, збирає, шиє, допомагає, зізнається жінка.

Тепер вона сама опинилася в ситуації, коли без допомоги інших не впорається.

— Я дуже довго йшла до того, щоб наважитися просто попросити. Для мене це було страшенно важко, — розповідає Оксана Кудляк. — Я щиро дякую всім, хто вже відгукнувся. Бачила, як люди переказують хто скільки може, і просто плакала. Мені було соромно, бо я ніколи не думала, що сама опинюся в такій ситуації.

Жінка каже, що в якийсь момент у неї не залишилося навіть грошей на їжу. Оксана залишалася сам на сам, намагаючись знайти кошти на наступний етап лікування.

— Я вже наважилася попросити кошти, діти були у колишнього чоловіка, а я не мала що їсти, — Оксана час від часу зупиняє розмову, намагаючись опанувати себе. —. Я могла купити пів кілограма вареного буряка і їсти його кілька днів, але мені було соромно сказати комусь: дайте мені на їжу, бо я не маю.

Ще не так давно, згадує вона, могла сама заробляти і забезпечувати себе та дітей. Тепер — кредити, борги за лікування, операції, витрати на проживання та найнеобхідніше. І при цьому Оксана намагається думати не лише про себе.

Її діти зараз із батьком. За словами Оксани, колишній чоловік та його родина повністю опікуються хлопцями, поки мама в лікарні. Допомагали і його родичі — зокрема брат, який працює за кордоном і свого часу оплачував частину лікування.

Оксана говорить про це з вдячністю, не приховуючи, що кожна така допомога була для неї надзвичайно важливою.

«Я хочу трохи пожити»

Оксана розповідає, що найважче — коли здається, що нарешті з’явився шанс, а потім усе знову зупиняється.

— Лікування ніби триває, але показники в аналізах не піднімаються, — каже жінка. — Гемоглобін і тромбоцити залишаються на критично низькому рівні. Операції, хіміотерапія, трансплантація, проблеми із серцем — через усе це проходжу вже не перший рік.

В одному з медичних закладів вона навіть випадково почула розмову лікарів, які говорили про неї так, ніби її вже не мало бути серед тих, хто має шанс на лікування. Тоді вона не промовчала. Бо, як сама гірко жартує: «Не їм вирішувати, коли мені вмирати. Вмирати я вже вмирала — мені не сподобалося. Я хочу ще трохи пожити».

У цих словах — усе, за що вона зараз тримається. Жінці потрібні кошти. Суми для родини зараз непідйомні. Але навіть допомога найменшою сумою зараз для неї має значення. Бо потрібно оплатити обстеження, ліки, проживання, харчування, а також поступово повертати борги, які накопичилися за роки лікування, каже Оксана.

— Я просто хочу набратися сил, щоб хоча б трохи працювати і заробляти на життя собі та дітям, — пояснює Оксана Кудляк. — У мене кредити, борги за лікування й операції. Я хочу відновитися, обстежитися і просто мати можливість прожити цей день, а потім наступний.

Вона зізнається: іноді емоційно вже не витримує. Коли здається, що вихід ось-ось знайдеться, ситуація знову погіршується. Але попри це вона продовжує боротися.

— Часом я просто ламаюся і вже не можу собі емоційно дати раду, — каже Оксана. — З'являється шанс — потім стає гірше, мене знову лікують, і все йде по колу. І в мене було таке відчуття, ніби я підводжу всіх, хто за мене бореться, допомагає і вірить в мене.

Мати Оксани Наталія звертається до всіх небайдужих з проханням допомогти.

— Знаю, зараз такі часи, що всім зараз важко, — каже Наталія Музика. — Прошу молитви за мою дитину. Дочка вже стільки всього пройшла, стільки витримала, і зараз нам дуже потрібна ваша підтримка, бо без вас ми не впораємося. Важлива кожна гривня. І ми дякуємо усім, хто відгукнеться. Благаю, подаруйте моїй дочці шанс жити…