• Володя вже мав військовий досвід — у 2015 році пішов служити по мобілізації, був розвідником. Коли почалось повномасштабне вторгнення, сам поїхав у військкомат. Його не брали, просили зачекати, коли буде потреба у таких військовослужбовцях. А він їздив знову і знову. В перервах ще й дзвонив. Рвався до бою та журився: інших забирають,а він — вдома.
• Коли колега і сусід відвозив його у військкомат, Володя поділився, що навряд чи він з війни повернеться. Ніби щось відчував. А коли востаннє дзвонив до мами, ділився, що вони в полі і їх обстрілюють зі всіх сторін, тікати немає куди. Хоча до останнього намагався її переконати, що все буде добре…  

На Збаражчині приспустили державні прапори та оголосили жалобу – рідний край зустрічає свого Героя Володимира Бойка.

До свого 28-річчя Володя не дожив трохи більше місяця. І ще не встиг створити власну сім’ю. Після трагічної загибелі батька у Португалії, мама його і сестричку виховувала сама. Зараз мати Марія та сестра Ірина проводжатимуть свого найріднішого в останню путь…

— Друзі! Знову сумна новина прилетіла на Збаражчину! Загинув на війні наш земляк, Бойко Володимир, який проживав у с. Івашківці, — повідомив міський голова Збаража Роман Полікровський. — 23 червня о 13:00 будемо зустрічати загиблого воїна біля Добривідського перехрестя. Парастас відбудеться о 20:00 год. Похорон — 24 червня об 11:00 год. Щирі співчуття рідним і низький уклін за сина-патріота! Нехай спочиває в мирі! Вічна слава Героям! Слава Богові і слава Україні!!!

Світла і добра дитина

«Світла і добра дитина», — таким згадує Володимира Бойка Olha Symiv. «Вова був прекрасною і доброю людиною», — написала Oksana Shvets-Danylkiv.

Бойко Володимир Васильович народився 28 липня 1994 року на Збаражчині. У 2015 році служив по мобілізації, був розвідником і учасником бойових дій.

9 травня 2022 р. пішов на фронт, як кажуть односельці, із трьох, хто зараз служить із села, Володя був в найгарячішій точці. 19 червня поблизу населеного пункту Богородичне Краматорського району Донецької області, він загинув. Був старшим стрільцем першого десантно-штурмового відділення у 80 бригаді.

Напередодні Володя говорив із мамою по телефону. Казав, що тривають дуже важкі бої, але намагався підбадьорити найріднішу людину. В неділю зв’язок з ним обірвався, і мама дзвонила у місцевий військкомат, аби дізнатись про долю сина. Тоді вона й не знала, що її дитини вже немає серед живих…

Останнім часом, у мирному житті, Володимир Бойко працював охоронцем у «Подолянах», розповіла близька сусідка родини пані Оксана. У перші дні повномасштабного вторгнення чоловік приїхав у військкомат. Там пояснювали, що треба зачекати. Бо в нього рідкісна спеціальність, і потрібно трохи зачекати, коли буде потреба у таких військовослужбовцях. А він наче рвався до бою.  

— Від самого початку, від лютого, він сам просився і хотів йти на фронт, — пригадує сусідка Оксана. Її син товаришував із Володею. — Тоді давали повістки АТОвцям, а йому ні. То він пішов з’ясовувати, чому не дали. Потім знову поїхав у військкомат. Часом дзвонив туди, питав, чому іншим принесли, а йому нема повістки.

Наймолодший із села — з тих, хто воює

Володя був наймолодшим із села, хто зараз боронить Україну у місці бойових дій. І зараз в Івашківцях ніби життя зупинилось — люди не можуть повірити, що цього не за роками серйозного хлопця, але водночас дуже доброго, позитивного і готового всім допомогти, —  більше немає. Що це за ним правлять панахиду. І це його тіло у домовині, накритій жовто-синім стягом, зустрічали поблизу Збаража, а потім доправили до рідного села.

— Він у дитинстві бешкетував, як і всі хлопці, але за нього люди тільки позитивне сказати можуть, прикрості він нікому не зробив. Безвідмовний, як комусь треба допомога, — пригадує сусідка пані Оксана. — Він — один з трьох, що пішли на війну. Наймолодший серед них. І єдиний, хто був в найгарячішій точці.

Коли Володимиру врешті повідомили, що йде на війну, два тижні він перебував на навчанні. Приїхав додому через два тижні, в суботу. У понеділок  зранку його колега підвозив Володю у військкомат. І Володя поділився із ним, що навряд чи повернуться. Ніби щось відчував…

Коли востаннє мама говорила із сином, Володя розповів, що вони із хлопцями у полі. І їх обстрілюють зі всіх сторін, тікати немає куди. Хоча до останнього намагався переконати найріднішу, що все буде добре…  

Редакція «20 хвилин» щиро співчуває матері, сестрі, друзям, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.