Був дизайнером інтер’єрів від Бога, а син мріяв продовжити його справу. Прощаються з Сергієм Алєксєєнковим

• Прикро і боляче, бо гинуть сміливі воїни та справжні патріоти!
• 27 серпня Сергій подзвонив дружині. Як не дивно, але зв’язок був чудовим, тому вони дуже довго говорили. Сергій розпитував про сина і дружину та разом зі Світланою планували, що робитимуть під час відпустки, яка мала бути восени. І, здавалось, ніяк не могли наговоритись. Наступного дня його не стало…

 

Збаражчина у жалобі — земляки на колінах і зі слізьми зустріли свого Героя, який назавжди повернувся додому.

— Друзі, сумна звістка знову прилетіла у нашу громаду, — повідомив міський голова Збаража Роман Полікровський. — Виконуючи бойове завдання, загинув збаражанин Сергій Алєксєєнков. Вічна слава Героям! Слава Богу! Слава Україні!

Своє життя присвятив дизайнам

Героя зустріли близько опівдня 31 серпня біля каплички на Добривідському перехресті. Далі вздовж вулиці Грушевського траурний кортеж зустрічали живим коридором — аж до Успенської церкви, де об 19:00 розпочнеться чин парастасу. Поховають Сергія у Збаражі на Алеї героїв місцевого цвинтаря 1 вересня об 11:00.

Алєксєєнков Сергій Валентинович народився 17 жовтня 1975 р. Вже у лютому долучився до лав 105 бригади, служив у гранатометному відділенні взводу вогневої підтримки, роти вогневої підтримки військової частини А7170. Загинув під час артилерійського обстрілу 28 серпня внаслідок отримання вогнепального проникаючого осколкового поранення,  не сумісного з життям в районі н.п. Краснопілля на Донеччині.

У Героя залишились дружина Світлана і 15-річний син Максим. Оплакує сина мама Діна Іванівна, втратили рідного брата Ірина та Ігор.

Як розповіли нам близькі Сергія, він був майстром своєї справи, займався дизайном квартир. Ще в юності закінчив місцеве училище за фахом електрика. Проте своє життя присвятив дизайнам. Працював як в Україні, так і за кордоном. Проте із початком повномасштабного вторгнення залишив усе та став на захист України.

Чекав, що тато повернеться з війни і багато чого його навчить

— Це людина, яка завжди, в будь-який момент прийде на допомогу, він дуже рідним  нам був, вибачте, — кума Ірина не може стримати сліз, розмову довелось перервати, доки жінка опанує себе. Їй дуже важко говорити, надто болючою стала втрата. — Син брав з нього приклад. Максимчик хотів продовжити Сергієву  справу, чекав, що тато повернеться з війни і багато чого його навчить.

Сергій любив подорожувати і чекав, коли нарешті зможе показати дружині і синові чимало цікавих місць, каже кума.

— У нього було ще стільки планів на життя… Дуже чекав на відпустку, щоб побачити рідних. Надіялись, що хоча б у жовтні Сергія відпустять, — поділилась пані Ірина. — А зараз ми його зустрічаємо…

27 серпня Сергій подзвонив дружині. Зв’язок на диво був дуже добрим, тому говорили довго. Хотів зі всіма зустрітись. Свідком останньої розмови і стала кума Ірина, яка була в той момент поруч зі Світланою. Сергій питав за дитину, за дружину, розпитував про все на світі і просив, аби рідні не хвилювались. Здавалось, подружжя ніяк не може наговоритись.

Невдовзі Сергій зі своїм підрозділом вирушив на бойове завдання. 30 серпня мав повернутись на місце дислокації, і рідні дуже чекали на звісточку від нього. На жаль, оцей дзвінок 27 серпня виявився останнім…

 

Редакція висловлює щирі співчуття дружині, синові, мамі, братові й сестрі, рідним, побратимам, землякам і всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.