Чому найкращих забирають небеса?.. Тернопільщина прощається з Романом Могилою

• Тижнів два тому односельці були у місцевому храмі на Службі. Відчиняються двері і заходить Роман, згадує староста. І додає, стримуючи сльози: ніхто тоді й не думав, що він приїжджав у коротку відпустку і ніби попрощався зі всіма…
• Півторарічний Тимофійчик ніколи більше не побачить батька, хіба на фото. Він і зараз, обіймаючи портрет із чорною стрічкою, позказує всім: «Мій татко…»

Саранчуківська громада у жалобі, Бережанщина оплакує свого Героя, який добровольцем пішов на фронт і загинув під Авдієвкою. Люди опустились навколішки — Роман Могила повертається додому. І йому назавжди 33…

Село Слов’ятин наче почорніло від горя — це перший загиблий земляк від початку повномасштабного вторгнення, і на сільському цвинтарі тепер буде своя Алея Героїв — поруч із могилою Романа майорітиме жовто-синій стяг…   

Вчителював у місцевій школі

Саранчуківська сільська територіальна громада втратила вірного сина України Романа Могилу.

— 30 листопада сумна звістка сколихнула краян — жахлива війна забрала життя нашого воїна, жителя с. Слов’ятин, 33-річного Романа Могилу, — повідомили у Саранчуківській громаді. — Роман Могила пішов добровольцем захищати Україну зразу після початку повномасштабної війни. Боєць загинув в бою з російськими окупантами 28 листопада біля Авдіївки, що на Донеччині. Вічна пам'ять і слава Герою!

Роман Андрійович Могила народився 5 червня 1989 року у с. Слов’ятин тоді Бережанського району. Закінчив місцеву школу, після цього і Тернопільський  педінститут. Кілька років працював у місцевій школі вчителем трудового навчання, розповіла староста с. Слов’ятин Марія Кравчук. У Героя залишились мама Ольга Петрівна, батько Андрій Степанович, дідусь Степан і бабуся Марія, дружина Валентина і півторарічний синочок Тимофйчик.

— Дуже, дуже добра людина була — спокійний, роботящий, — поділилась Марія Кравчук. — Була щойно у мами – а вона, бідна, показує: і це її Роман зробив, і це його руками, а ще які плани були… Слів бракує через цю втрату. Ми як звістку почули — все село у жалобі… Дуже боляче.

Ніби приїжджав попрощатись... 

Односельці згадують, як тижнів два тому були на Службі у церкві. Відкриваються двері — заходить Роман. Виявляється, відпустили його на кілька днів. Радості було в людей…

— А тепер виходить, що він ніби приїжджав попрощатись, — староста плаче і намагається стримати сльози. — Люди тоді в церкві обнімають його, розпитують, мовляв, Рома, ну як там? А він ніби знітився та й каже: «Та як… Як на війні».

Маленький Тимофій ніколи не побачить більше батька, хіба на фото. Малюк і зараз тримає портрет із чорною стрічкою у руках та показує усім — «Мій тато…». А люди й не приховують сліз, що ллються наче рікою.

— Проклята війна, забирає невблаганно цвіт нації, — каже Zoryana Hlukha - Kostetska. — Спочивай з миром, козаче. Хай тебе пам'ятають віки, хай пам'ятають,  якою ціною і чиєю кров'ю зупиняється ворог і здобувається перемога. Рідним співчуття і сили пережити страшне горе.

«Ромчику, Захиснику наш, чого саме ти? Світла пам'ять! — каже Христина Юхнович. —  Співчуття всім найріднішим.

— Гинуть одні з найкращих, віддаючи життя за Україну, залишаючи біль і смуток, — каже Oksana Andrijivna. — Боже, дай сили перенести рідним біль втрати. Упокійся з Богом, Романе, вічна тобі пам'ять, Герою, та низький уклін. Розділяємо смуток з рідними і щиро співчуваємо.

«Чому найкращих забирають небеса?! Рома, ти завжди будеш жити у наших серцях, — обіцяє Надія Забояк. — Наш відважний ГЕРОЙ. Дякуємо Тобі... Вічна і світла пам'ять». 

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, дружині, синові, бабусі з дідусем, рідним, друзям, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.