"Дні Пінзеля" у Бучачі: знайомимось з творчістю геніального скульптора
«Дні Пінзеля» провели у Бучачі, щоб популяризувати творчість геніального скульптора. Таку подію хочуть зробити традиційною та проводити на початку червня щороку
«Коли мене на цьому світі не стане, перше, що я зроблю, – зустрінуся з Пінзелем і довго буду з ним говорити і все про нього нарешті дізнаюся», - цитує свого батька, українського мистецтвознавця Бориса Возницького його донька Лариса Разінкова-Возницька.
Пані Возницька, яка нині є директором Львівської галереї мистецтв, прочитала лекцію «Пінзель» у рамках «Днів Пінзеля» у Бучачі. Її батько Борис Возницький, якого не стало чотири роки тому, 50 років досліджував та рятував твори Пінзеля, створив музей, розглядав його творчість із різних ракурсів, сумнівався, часто сам собі заперечував, шукаючи істину.
Екскурсіями, презентаціями книг, лекціями, камерними концертами відзначали «Дні Пінзеля» у Бучачі 3-5 травня. Також у Бучацькій ратуші відкрили виставку, присвячену цьому геніальному скульпторові XVIII століття, який жив і творив у Бучачі, постать якого овіяна загадками і таємницями. У наш час цікавість до творчості Пінзеля зросла саме завдяки Борису Возницькому. Та після виставки творів митця 2012 року у Луврі хвиля популяризації творчості знаменитого скульптора спала. І починаючи з 2016 року у Бучачі на початку червня вирішили проводити «Дні Пінзеля», щоб привернути увагу до мистецької спадщини скульптора та розповісти людям про нього.
Пінзеля знає весь світ
Іоанн Георг Пінзель - всесвітньовідомий майстер, основоположник нової барокової класики XVIII ст. Ім’я Пінзеля, якого західні дослідники називають слов’янським Мікеланджело, тривалий час було незнайомим українцям. А таємницю його постаті дослідникам наразі розгадати досі не до снаги.
- На виставці у ратуші можна побачити унікальні витвори з каменю. Пінзель відомий виробами із дерева, а мета нашої виставки показати і його роботи з каменю, - каже голова Бучацької райради Віталій Фреяк. - Ми хочемо привернути увагу і до міста, і до Пінзеля, а у майбутньому відкрити у нашій ратуші музей цього геніального скульптора.
Пінзель в історії Бучача відіграв дуже важливу роль, додає меценат Василь Бабала.
– Він тут жив, творив, тут була його школа, його учні. На жаль, багато втрачено, - каже він. - Пінзелем я захворів давно. Мені дуже сподобалися його твори, особливо скульптура святого Онуфрія, яка є у церкві в Рукомиші. Я старався її оберігати, щоб вона дійшла до майбутніх поколінь. Адже дуже багато робіт Пінзеля не збереглося.
У 2014 році пан Бабала долучився до встановлення пам’ятника Пінзелю біля Бучацької ратуші. Скульптор постаменту - Іван Вільгушинський.
- Як виникла ідея збудувати пам’ятник? Коли ми їздили у паризький Лувр, щоб там відкрити виставку Пінзеля, ми говорили українською, а французи дивилася на нас і не розуміли, хто ми за національністю, — розповідає пан Вільгушинський. - І коли ми сказали: «Україна», вони відповіли: «А, Пінзель!» Тож я пообіцяв, що коли приїду додому, обов’язково поставлю пам’ятник цьому великому скульпторові, бо він того вартує. Нас весь світ пізнав через Пінзеля. Тому нам потрібно берегти його роботи, досліджувати, відкривати для всіх.
Прочитала уривки зі щоденників
Уривки зі щоденників свого батька, дослідника та популяризатора творчості Пінзеля Бориза Возницького під час лекції у костелі Успіння Пресвятої Богородиці зачитала його донька - Лариса Разінкова-Возницька.
- Творчістю Пінзеля я не займалася, але мені як реставратору пощастило працювати над його творами, - каже вона. - Коли я завідувала реставраційною майстернею, нам вдалося дослідити, як він працював, його кухню. Тобто з чого починав, як завершував свою роботу. Наприклад, дерев’яну скульптуру він покривав левкасом, потім - поліхромія та розпис. Так от, він наносив до семи шарів левкасу. Це дуже тонесенькі шари - до 1 мм, до яких він ретельно підбирав клеї. Ось так він підходив до роботи!
Цього року виповнилося 90 років Борису Возницькому. Готуючись до відзначення цієї дати та до поїздки у Бучач, пані Лариса знову переглянула багато архівів свого батька. Вона підготувала уривки з них, де йдеться про Пінзеля, написані у ті дні, коли йому вдавалося врятувати твори скульптора.
- Дві людини, дві сильні особистості залишили по собі світло в історії українського мистецтва, - каже Лариса Разінкова-Возницька. - Один жив і творив у XVIII ст., другий рятував і воскрешав у XX. Тепер їх можна об’єднати, бо їхні долі зійшлися воєдино. Ще дві дати з різницею у 200 років об’єднали цих мужів. 1761 рік, коли, ймовірно, помер Пінзель, та 1961 р., коли Борис Возницький вперше врятував дві скульптури з Годовиці – «Жертвоприношення Авраама» та «Самсон, що розриває пащу лева». Це була одна з перших експедицій, відколи Возницький почав працювати у Музеї українського мистецтва у Львові. Зі спогадів батька: «Заїхав у Годовицю, що знаходиться під Львовом кілька кілометрів. Тоді я ще не розумів, що треба було для збереження забирати всі твори. Коли ми приїхали і нам відчинили двері костелу, коли я побачив, в якому стані знаходиться вівтар, я сказав собі: «Заберу «Жертвоприношення Авраама» та «Самсона». Ми завантажили скульптури на машину та поїхали. В музеї почався справжній скандал, мені заборонили навіть торкатися скульптури. А один з працівників райкому сказав: «Доки Возницький буде звозити до музею весь цей католицький мотлох, нам його не треба».
Врятував скульптури з вогню
У грудні 1962 року Бориса Возницького перевели до Львівської картинної галереї на посаду директора, продовжує пані Лариса. Він перевіз туди дві скульптури з Годовиці і разом з однодумцями продовжив експедиційну діяльність. Машини не було, подорожували позиченими чи мотоциклом, об’їздивши Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську області. Коли вдруге Возницький потрапив у Годовицю, всі скульптури були вже розбиті, а фрагменти лежали по землі. Один із них був частково спалений. Тоді дослідник зрозумів, що потрібно забрати все.
Ще один уривок зі щоденника Бориса Возницького: «Якось студенти з Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва сказали, що в Городенці є багато скульптур. Я сів на мотоцикл, інші – на відкриту вантажівку, і ми поїхали. У церкві не було дверей, ми зайшли. Ніхто нас не запитав, звідки ми приїхали і чого ми тут. Тільки один великий ангел був на місці і ще декілька маленьких янголят. Нічого страшнішого, ніж у Городенківському костелі, я не бачив: у центрі храму на купу з триметрової висоти були скинуті одна на одну залишки дерев’яних фігур. У монастирі містився технікум, і я побачив двох юнаків, що пиляли одну скульптуру, щоб її спалити у печі. Інші скульптури вже там згоріли. Я зупинив це вбивство. Якби я поїхав туди двома місяцями раніше, ми врятували б не п’ять скульптур, а набагато більше».
Показали святого Онуфрія
Останнім відкриттям спадщини Пінзеля була кам’яна постать святого Онуфрія, що міститься у ніші дзвіниці церкви села Рукомиш Бучацького району.
- Це велике відкриття, оскільки довгий час скульптура була невідомою, нікому з дослідників і на думку не спадало, що це Пінзель, - продовжує пані Лариса. - Возницький на Тернопільщину приїхав 16 вересня 2004 року, тоді й стала відкриттям фігура Онуфрія. Цей витвір дуже важливий для трактування творчості Пінзеля.
Нагадаємо, що у 2012 році жителі села Рукомиш не дозволили забрати на реставрацію, а відтак і на виставку до Лувра скульптуру святого Онуфрія. Віряни боялися, що статуя покровителя їхнього села вже не повернеться назад. Нині святий стоїть у сільській церкві. Під час служби Божої 5 червня скульптуру Онуфрія винесли на подвір’я біля храму, аби показати громаді та всім гостям, які приїхали на «Дні Пінзеля» у Бучач.
- Ходили чутки, що цю скульптуру давно продали і це не оригінал, а копія. Ми показуємо вам справжнього Онуфрія, – казав під час проповіді настоятель храму. - Ця скульптура була побілена вапном, шар якого сягав 10-15 см, вона перебула добу тоталітаризму, добу гоніння християн. Ми ризикнули не віддати Онуфрія на виставку до Лувра, бо не мали впевненості, що він повернеться до нас. Ховали святого у побожних християн у селі, а сьогодні ласкаво показуємо всім вам і гордимося ним. І ми віримо, що саме Онуфрій врятував нашу церкву, коли впала скеля і найбільша брила зупинилася біля рук преподобного святого, зложених у молитві.
До слова, таємницю творчості Пінзеля намагається розгадати у своєму романі «Втеча майстра Пінзеля» письменник Володимир Єшкілєв. Про це читайте у наступних публікаціях «RIA плюс».
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Сьогодні у Тернополі
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Тернополі
№ 17 від 24 квітня 2024
Читати номер
Viktor Grab
Євгенія Цебрій reply Viktor Grab