«Допоки війна, я більш потрібен там…» У Бережанах прощаються з Петром Осадцею

• За 8 років Петро змінив кілька бойових бригад, щоб завжди бути на передовій. Він часто обманював смерть. Та на дев’ятому році війни його наздогнав осколок. Смертельний...
• Осиротіли двоє дітей — донька і син. У сльозах та смутку Бережанщина, бо всі, хто знав Петра, в один голос твердять: «Війна забирає найкращих…» Вічная пам’ять тобі, Герою…

26 травня від важких поранень загинув бережанець Петро Осадца.

Петро з перших днів війни, перших не лютого 2022 року, а з перших днів 2014-го практично безперервно перебував в самих гарячих місцях нашої країни.

— З перших днів наш герой боронив наш край, і дарував нам спокійне життя. На жаль, територія Попасної виявилась не надто привітною до нашого захисника, — каже голова Бережанської громади Ростислав Бортник.  

Ще не так давно очільник Бережанської громади спілкувався з Петром, хотів переконати його очолити один із відділів міської ради, щоб могли якомога краще відбудувати  громаду, за яку не було б соромно. Але Петро відповів: «Допоки війна, я більш потрібен там».

— Мені дуже важко знайти слова, щоб описати той біль, який у грудях, приношу щирі співчуття сім'ї  та рідним, рідним по зброї, побратимам, друзям, розділяю ваш біль та схиляю голову в глибокій скорботі, — каже Ростислав Бортник. — Спочивай в мирі, Друже, спостерігай, а головне — оберігай наших захисників від тої орди зі своїх небес.

Травма, несумісна з життям, забрала назавжди батька у дітей, чоловіка у дружини, сина у своїх батьків. Засмучені втратою не лише рідні і близькі, його загибель — смуток і журба для друзів і побратимів.

Починаючи з 2016 року, Петро проходив військову службу за контрактом. Він не залишився осторонь, коли розпочалась повномасштабна війна, це був його обов'язок перед батьківщиною, це було його рішення. Він хотів, щоб діти жили в мирній країні, щоб їх життю більше ніколи нічого не загрожувало. Так і буде....

Петро Осадца народився 7 березня 1976 року в Бережанах. І всі, хто його знав, в один голос твердять: «Війна забирає найкращих…»

— Рабів до раю не впускають. Не вірю... Просто не вірю... Лише недавно бачила усміхненого, замученого від боїв, але сильного, — написала Oksana Vyshnovska-Staruschik. — Лише недавно обійняв, зі словами «все буде добре, дай прапор, і я напишу. Написав «Рабів до раю не впускають…» Спочивай біля Бога, друже. Ти живий для мене, для нас, у серці, у душі, у пам'яті. Ненавиджу орків, ненавиджу кожну російську потвору, що прийшла вбивати мою країну...

Військовий, волонтер Володимир Якимів пригадав, як 23 лютого 2022 р. Петро ще ділився зі студентами своїм 8-річним бойовим досвідом.

— Так, ще у 2014, відразу після Майдану, де він був дуже активним, особливо останніми кровавими днями, Петро вирушив на війну з мocкалями, — розповів Володимир Якимів. — За 8 років він змінив кілька бойових бригад, щоб завжди бути на передовій. Він часто обманював смерть. Та на 9-ий рік війни його наздогнав осколок. Смертельний... Ми повинні продовжити справу твою, Петре, —  нищити ворога на нашій землі до останнього! А ти, Брате, живи в наших серцях, допоки вони ще б'ються...

Редакція «20 хвилин» щиро співчуває дружині, дітям, рідним, побратимам, друзям й усім бережанцям. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.