Друже, допомагай ангелам тримати наше небо. Тернопільщина прощається з Михайлом Левківим

• У липні 2013-го Михайло прийшов на роботу в міськраду головним спеціалістом з охорони праці. А з січня 2015 працював у соцзабезі. Його дуже люди любили і йшли до нього, навіть якщо питання не стосувалось його безпосередньої роботи. Любили, шанували і довіряли, а це багато вартує, кажуть колеги.
• Я не знаю людини, яка ще так багато читала, як Міша, пригадує товариш Павло. Обідня перерва, — він із книжкою. Міняв навіть бібліотеки, бо у тих, де був записаний раніше, закінчувались книжки, які б іще не прочитав.
• Він із тих, з ким спокійно виходили на бойові завдання. Бо точно знали: Міша прикриє, згадують побратими.

Україна втрачає цвіт нації. На фронті загинув Михайло Левків - працівник управління соціальної політики міської ради, який завжди був на передовій допомоги людям.

Після повномасштабного рашистського вторгнення він взяв зброю в руки та пішов нищити ворогів. Він не міг вчинити по-іншому.

Любов до України була закладена на генетичному рівні

— Захищаючи Україну на фронті, загинув тернополянин, працівник управління соціального захисту міської ради Левків Михайло Богданович, — гірку звістку повідомив міський голова Тернополя Сергій Надалю — Він завжди був на передовій допомоги людям, а після повномасштабного вторгнення із зброєю в руках боронив рідну землю. Співчуваємо рідним! Вічна пам’ять Герою!

Любов до України у Михайла була закладена на генетичному рівні, каже міський голова. Його батько, Богдан Євгенович Левків, колишній мер Тернополя, був одним з лідерів боротьби за незалежність у 80-х початку 90-х років ХХ століття на Тернопіллі.

25 листопада саме була річниця смерті колишнього очільника Тернополя Богдана Левківа, життя якого забрала хвороба. До свого батька на небо 12 грудня пішов його син. Гідний син свого батька, навіки Герой для усіх нас…

— Михайло Богданович Левків віддав за незалежну Україну, за нашу святу українську землю найдорожче – своє життя, — каже Сергій Надал. — Вічна пам’ять і вічна слава Герою Михайлу Левківу! Друже, допомагай ангелам тримати наше найсиніше українське небо. Пишаюся тим, що працював разом з Михайлом! Ворог, знай, українська нація ніколи не забуде жодного полеглого воїна, жодного невинно вбитого українця. Ми помстимося! Слава Героям!

Михайло Богданович Левків народився 20 листопада 1985 року. У перші дні повномасштабного вторгнення добровільно став на захист рідної землі. Потрапив до лав 105 бригади. Був стрільцем 1 взводу третього відділення. У Героя залишились мама Людмила Іванівна, брат Анатолій, дружина Надія і двоє дітей — 14-річна Анастасія та 4-річний Олексійко. 

Точно знали, що він прикриє спину

— Міша з тих, з ким можна було спокійно виходити на бойові завдання, бо точно знали, що він прикриє спину, — згадує побратим Михайло Іваненко. — Позитивний, спокійний, врівноважений, і, за словами командира, — завжди виконував поставлені бойові задачі. Ми разом з ним несли службу на сході України. Він — неконфліктний, чуйний, з ним завжди було про що поговорити.

Мало хто знав, що він є сином колишнього очільника Тернополя. Принаймні ніхто і ніколи, навіть в побутових розмовах, від Михайла цього не чув. Він був на рівні зі всіма. І при цьому надійним як скала.

— На сході, коли попереду ворог, все одно, чий ти син, чи ти бізнесмен, чи двірник. Головним було те, чи ти надійний, — каже Михайло Іваненко. — На Мішу можна було сміливо покластись. Його не стало у першій половині дня 12 грудня. І це дуже гірка втрата для нас усіх.  

Найгірше, чи найстрашніше у повідомленнях з побратимами, що після звичних – «Здоров. Як Ти? - Здоров, все ок», йдуть такі звістки.

— Ми познайомилися і служили разом із Мішою з перших днів великої війни, — поділився побратим Володимир Бірчак. — Ще 25 лютого заїхали в тернопільський аеропорт, де були до квітня. Не одну нічну зміну коротали у розмовах про серйозне, життєве чи смішне. Та, як це буває, коли несеш чергування на об'єктах, СПшках, чи окопах.

Потім чоловіки служили разом в контр-диверсії. На певний час розійшлися по різних підрозділах, але вже в лісах Харківщини знову зустрілися.

— Я цьому був неймовірно радий, — написав Володимир Бірчак на власній сторінці у Фейсбук. — Всі пацики, з котрими починали, тепер стояли приблизно на одних позиціях. Але с.ка-війна... Левківа Михайла не стало... Спочивай з миром. Допоки будемо живі, постараємось за*башити якомога більше тих…

У липні 2013 року Михайло прийшов на роботу в міськраду головним спеціалістом з охорони праці. А вже з січня 2015-го працював соціальним інспектором-головним спеціалістом управління соціальної політики міської ради, а в грудні 2021-го перейшов до відділу прийому громадян, розповів Павло Одобецький, начальник відділу контролю за призначенням соціальних допомог і пенсій управління соціальної політики міськради.  

Мішу дуже люди любили

— Його тодішнім фронтом роботи було контактувати з людьми, які звертались за допомогою, і стежити, аби ця допомога адресно надходила, — згадує Павло Одобецький. — Мішу дуже люди любили. Вони приходили навіть за іншими питаннями до нас і питали за Михайлом. Бо він користувався авторитетом , і люди знали, що зробить усе, аби допомогти. Зокрема й переселенці. Він мав до кожного підхід і передусім бажання допомогти. Виконавчий і людяний.

Колеги згадують, як не раз бачили Михайла із книжкою в руках під час обідньої перерви. Він читав завжди, щойно видавалась вільна хвилинка. Навіть колись його батько казав — Міша більше за мене книжок перечитав…

— Коли його запитували про книжки, Михайло посміхався і казав: «Так, я це люблю», — пригадує Павло Одобецький. — Знаю, що був записаний у бібліотеку на «Східному», бо в тій, що брав книжки раніше, уже все перечитав. Погодьтесь, у наш час, це рідкість. Добра, дуже добра людина і гарний спеціаліст. Це дуже гірка і болюча втрата для нас усіх…  

Редакція висловлює щирі співчуття матері, дружині, дітям, братові, рідним, друзям, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою… 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.