Як живуть роми біля Тернополя та про що мріють їхні діти (відео)

У травні 2018-ого на табір ромів навпроти цукрового заводу, що у смт. Велика Березовиця напала група хлопців. Ввечері 22 травня на лінію "102" жінка повідомила про стрілянину та побиття. Вона заявила, що на неї та односельчан напала група невідомих – приблизно 15 чоловік. Молоді люди стріляли, кричали та намагалися їх побити. Постраждалі втекли від нападників. Тоді табір, в якому було семеро дорослих та тридцять троє дітей, спалили.

У вересні журналісти “20 хвилин” побували на місці, де оселилась одна з сімей, на яку був напад. Живуть вони неподалік Тернополя у закинутому будинку. Самі із Закарпаття. У Тернопіль приїхали на заробітки більше трьох років тому.

Мамі Наташі 42 роки. Її чоловіка звати Роланд, але його ще називають Русланом. Йому - 39 років. Разом вони уже 22 роки. В них - восьмеро дітей. Жінка розповіла про найстаршу доньку: їй 21 і вона навчається на повара в Одесі. Є ще старший син - йому 19 років. Ще одна донька живе в Підгаєцькому районі, у неї своя сім’я. Є ще інші старші діти. І троє молодших - 7-річний Віталік, 8-річна Сільвія та 4-річна Кароліна. Крім них там проживає ще дві сім’ї - родичі Наташі та Роланда. Але на момент приїзду журналістів їх чи то не було, чи вони спали.

Зустріли роми журналістів привітно, щоправда трохи побоюючись. Найуважніше гостей розглядала наймолодша Кароліна. Вона весь час була на руках в мами, поки та розмовляла.

Дівчинка уважно слухала, що мама розповідає і показувала нафарбовані нігті яскраво рожевим лаком. Багато кашляла, бо прихворіла. І посміхалась, коли мама розповідала про неї. Кароліна, як каже Наташа, взагалі позитивна і радісна дитина. Але після того вечора, коли на табір напали, вона стала дуже лякливою.

“Що моя сім’я їм зробила?”

- Дитина місяць була шокована, лякалась всіх незнайомих людей, - розповідає Наташа. Пригадуючи той вечір жінка засмучується. - Я не розумію чому ті люди, які напали тоді на нас, такі злі? Серед них майже усі підлітки, лише кілька дорослих. Я не розумію, що саме моя сім’я їм зробила? В Тернополі ми проживали довго, нас там знало багато людей. З магазинів дівчата давали нам продукти, речі. Нормально ми до них відносились, вони до нас.

А неподалік від тієї посадки, де вони з сім’єю проживали, були приватні будинки. І туди часто кликали на роботу чоловіка Наташі та сина.

- Люди приходили казали, що треба те зробити, те, - продовжує жінка. - Пропонували і гроші, і продукти. Але ми більше погоджувались на продукти. Нас там було лише дві сім’ї і дітей було більше, ніж дорослих. А в той вечір, коли все трапилось, то чоловіків не було - лише жінки та діти. Там ще була сім’я молодшої сестри мого чоловіка. Все дуже швидко відбулось. Ми були в шоці. Як відрізали кусок життя. Я їх не осуджую, бо не маю такого права. Може батьки їм потім пояснять, що такого не можна робити. Мої діти нормально виховані, син ставиться з повагою до всіх. А ті діти розмовляли нецензурною лексикою. Я так подивилась і подумала, хто ж вас так виховав. Це, як терор якийсь був. Після того випадку нас протягом двох тижнів охороняла поліція.

Заробляють на будинок

Наташа розповідає, що проживали вони у посадці, бо орендувати квартиру дуже дорого. Але жінка мріє жити десь у селі, мати свій дім, город, якусь господарку.

- Зараз ми знайшли цей будинок. Нам тут дозволили жити, власникам того будинку не треба, - каже Наташа. - Під час того нападу всі наші речі згоріли. І тепер потрібно все починати заново.

Як розповідає регіональний координатор уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Тернопільській області Володимир Шевченко, ця сім’я хоче купити власний будинок у селі.

- Вони намагаються заробити на нього гроші, - каже чоловік. - Він в принципі недорогий, якщо брати за нашими мірками - тисяч 10-15 гривень. Але для них це непідйомні гроші, бо все майно, яке вони мали - знищене.

Зараз представники фонду “Відродження” та журналісти з Києва організовують для них збір коштів, щоб допомогти.

Щоб заробити грошей, як каже Наташа, її чоловік та син ходять збирати металобрухт. Ще збирають горіхи, потім їх чистять та продають по 13 грн за кілограм. А жінка вдома на господарстві з дітьми. Зараз сім’я хоче отримати паспорти, бо чоловіку запропонували офіційну роботу.

Побут ромів

У тому місці, де зараз проживає сім’я Наташі та Роланда, крім будинку є ще приміщення, де роми облаштували дві кімнати.

В одній живе Наташа з чоловіком та трьома молодшими дітьми. А в сусідній - сестра чоловіка Наташі з сім’єю. В кімнатах є ліжка та диван, столик з кухонним приладдям, тумбочки, багато речей складені просто на підлогу.

У кімнаті Наташі та Роланда спало кілька кошенят. Ще кілька було на вулиці. Та з десяток цуценят. Ще собака “Рижа”, біля будки якої на шнурках сохнули речі. А поруч, під деревом, у казанку на відкритому вогні варився обід. Так їжу роми готують в теплі пори року. А взимку використовують буржуйку.

- Ми готуємо, прибираємо, перемо одяг так, як і у вас. Так, ми відрізняємось, але побут той самий, - каже Наташа. - Ромів дуже багато і вони різні. Ми - мадяри. Але в нас все так, як і у вас. Є сім’ї ромів, у яких не дивляться за собою, за дітьми. І тому люди думають, що ми всі такі. Якщо ти виходиш в місто з дітьми, з чоловіком, то треба бути чистим, одягнути чистий одяг. Адже є вода, речі можна випрати, помитись, дітей помити і вийти культурно, які всі люди. А є такі, яким байдуже взагалі. Люди на них дивляться і думають, що ми всі такі, але це не так.

Наташа каже, що можна жити хоч в Африці, але якщо ти людина, то будь людиною. І поводься відповідно.

- Як можна зайти в маршрутку брудним, як свиня, діти, як свині? - запитує жінка. - Як на тебе дивитимуться люди? Це ж неприємно. Є багато дітей ромів, які жебракують на вулицях, особливо на автовокзалі. Воно ще може тільки почало ходити, а вже лізе у автобус, стоїть на колінах і просить. Я вважаю, що для мами і тата це ганебно. Бо виходить, що діти їх утримують та годують. Має бути навпаки.





































































Поділились рецептами страв

- Ми готуємо й українські страви, й свої національні, - каже жінка. - Одна з найулюбленіших - квасоля з квашеною капустою. Спершу робимо ранташ: муку підсмажуєте до жовтого кольору, туди додаєте томат, все це смажите і виливаєте в уже відварену квасолю, додаєте квашену капусту. Це дуже смачно.

Ще люблять циганські, як каже Наташа, галушки. Правда їх готують рідко, бо потрібна свинина, а вона зараз дорога.

- М’ясо потрібно тушкувати зі свіжою капустою, - розповідає Наташа. - Потім треба зробити тісто, розкачати його дуже тонко, щоб було, як газета. Тісто нарізаєте кусочками, варите, кладете у миску, туди ж м’ясо з капустою і все перемішуєте. Це наша національна їжа. В нас багато страв з тіста. Моя сім’я дуже таке любить.

Поки Наташа розповідала рецепти страв, Сільвія гралась на підлозі у кімнаті. В дівчинки є кілька іграшок: ляльки, посуд для них. Розповідати про себе щось соромилась, але на камеру посміхалась.

На дивані сидів Віталік з іграшками. Його улюблені - машинки та солдатики. Каже, коли виросте, то мріє стати водієм. Хоче мати дуже-дуже велике авто, возитиме людей і допомагатиме їм. Хлопчик хоче сам заробляти гроші.

Не хочуть вчитись

Одна з найбільших проблем ромів, як каже і Володимир Шевченко, і сама Наташа - освіта.

- Їхні діти не вчаться, бо не вчились їхні батьки, батьки батьків, - каже Володимир. - І тому діти не знають, що це. І в цьому питанні має бути активною саме держава. Бо якби це були наші діти, які потрапили в скрутне становище, то сусіди б повідомили у відповідні служби, була б реакція. А серед ромів такого немає. Держава цей факт замовчує. Але на Закарпатті діти ромів ходять до школи.

У Лондоні, як розповідає Володимир Шевченко, є ромська спільнота, яка має стипендії для навчання ромів. Але бажання у ромів навчатись немає, бо їх ніхто не заставляє. Хоча, як розповідає Наташа, в Мукачевому є спеціальна школа для ромів.

- Зараз, наскільки я знаю, дуже багато ромський дітей ходять вчитись у звичайні українські школи, щоб краще вивчити українську мову, - каже жінка. - Мої діти знають українську, угорську, російську і нашу закарпатську. Кароліна все розуміє, але ще не хоче розмовляти. Я її питаю, чому вона не розмовляє, як ми з татом, а вона каже, що то дуже тяжко і, що потім так говоритиме.

Приїжджають на заробітки

Як розповів журналістам “20 хвилин” Володимир Шевченко, роми бувають різними. Тих, які ведуть кочовий спосіб - найменше. Це десь 10% від всього населення ромів на території України.

- І саме їх ми постійно бачимо на вулицях, їхніх дітей, - каже Володимир. - Але насправді вони не всі такі. Якщо приїхати до них в табір, то вони дуже цікаві, там все зовсім по-іншому. Вони по-іншому одягаються, в них є хороші будинки. Серед українців теж є безпритульні, яких негативно сприймають.

В основному у Тернопіль роми приїжджають із Закарпаття, але є і з Херсону та інших східних областей. Скільки у Тернополі проживає ромів - сказати складно, бо вони приїжджають на сезон, поселяються, працюють: можуть шукати метал, дехто просить гроші. А коли стає холодніше, то повертаються додому. Але є і такі, які переїжджають назовсім. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.