«Герої вмирають, але живі мають вибір пам'ятати їх». Третя річниця загибелі нашого колеги Віталія Дереха

• Журналіст. Колега. Майданівець. Доброволець. Воїн. Герой України.
• Сьогодні, 28 травня, минає три роки з дня, коли ми втратили нашого друга — Віталія Дереха.

Він завжди був особливим. Його статті не просто інформували — вони чіпляли за живе, викликали роздуми, спонукали діяти. Він мав свій особливий, неповторний стиль, він бував там, де іншим зась. Він вмів зробити з чогось буденного щось незвичне. Він точно вмів викликати «вау». Його журналістські експерименти вирізнялися серед усіх. Він не боявся труднощів — ані у професії, ані в житті.

Віталик брав активну участь у Революції Гідності. З 2014 року — був на фронті у складі батальйону «Айдар». Воював до липня 2015 року. У 2016—2018 роках працював рятувальником у Муніципальній варті м. Івано-Франківськ.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року вступив до 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. Брав участь у боях під Києвом, згодом — на Луганщині. Як командир розрахунку протитанкових засобів, Віталій успішно знищував ворожу техніку та захищав побратимів.

Не лише в журналістиці він залишив яскравий слід. З шести років і до останнього дня життя Віталій був активним пластуном. Пластував в 29-у курені УПЮ ім. Юрія Старосольського, згодом разом із своїм гуртком «Сірі Вовки» (в якому також був Віктор Гурняк, Герой України, загинув в бою за Україну в 2014) — в 77 курені УПЮ ім. Івана Гавдиди, де і був впорядником, коли перейшов в старші пластуни. Був учасником та інструктором на військово-патріотичному таборі «Легіон».

28 травня 2022 року — нашого Колеги не стало… Йому назавжди — 34. Він пішов, але пам’ять про нього жива…

Ми й досі не віримо, що Його немає. Здається, що Він ось-ось з'явиться перед нами й скаже: «Та що ви гоните, повірили, що мене нема?»

Кожен, хто знав Віталія Дереха, упевнена, мають про нього лише яскраві спогади. Бо він точно вмів здивувати. Не завжди всі дії вписувалися в рамки «правильності» (яку нав'язують багатьом змалку). У цьому і була Його особливість. 

Оптимізм, кумедні історії досі живуть у серцях тих, хто був знайомий із Ним. 

Віталик спочиває на Пантеоні Героїв Микулинецького цвинтаря в Тернополі. Але на його сторінці у Фейсбук друзі залишають пости, аби пам'ять жила.

«Герої вмирають, але живі мають вибір памятати їх», — зворушливі слова від Дарці Веретюк. 

«Подобалося у Віталіку багато чого, але виділив би з усього — вміння з легкістю відволікатися на деталі, незважаючи на навколишню ситуацію. Енергії від нього було достатньо, щоб замінити Запорізьку АЕС! Три роки країна — без Героя України, розумної, веселої та талановитої людини. Вдячний йому за сьогодення!» — залишив допис Eduard Rostkowski.

«Віталій Дерех — це той, хто присутній всюди, все нагадує про нього, всі памʼятають. Світла памʼять, три роки вже…» — пише Petro Shkutyak.

«Мої рідні, серце плаче за вами...Сьогодні три роки, як нема Героя України Віталія Дереха і три роки, як востаннє бачилися з Героєм Айдару Мишком Білянським…» — написала Ольга Єфремова.

«Найболючіше сприймаються новини про загибель тих людей, з ким найсвітліші спогади. Три роки, як Дерех загинув. Дякую за всі світлі спогади», — сумує Olesia Maliuvanchuk.

«Коли знов рахуєм, скільки років вже кого нема, дуже хочеться якимось чином перескочити на одну з паралельних гілок розвитку подій. яким був би цей абсолютно звичайний собі день. Хто яким був би, хто що робив би. Точно — було б дуже багато доброго і цікавого. Веселого, сумного, всякого. Але на цій гілці більше нема. То принаймні, Дерех, хай тобі буде добре і цікаво там, де ти зараз є», — такі слова залишила Ірина Прокопенко. 

Дякуємо, що Ти був з нами. Дякуємо за сміливість, за приклад, за вірність, за жертовність.

Пам’ятаємо. Шануємо. Переможемо.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.