Головні редактори різних часів вітають"RIA плюс"

Ірина БЕЛЯКОВА

За 20 років газетою керували 5 головних редакторів, які сьогодні привітали видання з ювілеєм та поділилися спогадами про свою роботу в редакції. Сьогодні над виданням працює вже шостий редактор

- Головний редактор – це діагноз. І не завжди хороший, - не раз жартували мої знайомі та колеги медійники.

Чесно зізнаюсь: важко писати про шефів, навіть маючи 20-річний стаж роботи за спиною. І за ці роки не було тем, на які я не змогла б сказати хоч кілька речень. Доведеться і тут увімкнути всю фантазію людини, якій довелось – ні, не так, - пощастило працювати зі всіма головними редакторами «RIA плюс», які обіймали цю посаду ще від початку існування її в Тернополі.

Чому саме я про них пишу? Все просто: я – єдиний журналіст, який працює в «RIA плюс» від першого інформаційного номера. І чи не єдиний, кого це крісло ніколи не приваблювало. На закиди, мовляв, де ж твої амбіції, я відповідала: вони на місці. Просто я – журналіст-практик. Мені подобається розгрібати найважчі теми, я отримую задоволення, коли бачу результат. Ну люблю я цю справу! А редакторство – це інше. Зовсім інше.

Відео дня

Це, як на мене, дуже важка і часто невдячна робота. Це коли ти першим вислуховуєш всі образи, болі та невподобання не лише читачів, а й своїх підлеглих. Це тонка межа, на якій весь час балансуєш, аби був відмінний результат з мінімальними затратами. Звісно, зараз йдеться не про фінансові. І все тобі на голові – від хворої дитини співробітника і вчасно политих вазонів у приміщенні – до думки, що постійно свердлить мозок: «Що поставити на передовицю». Це важка, титанічна і таки не завжди вдячна справа.

Першим редактором «RIA плюс» була Наталка Легка. Саме вона була першопрохідцем та намагалась довести всім, звиклим до традиційно-владних видань, що можуть існувати сучасні, кардинально інші. На якомусь етапі, коли «RIA плюс» вже добре знали у нашому місті, вона кардинально змінила своє життя і переїхала до столиці. На жаль, зв’язок з нею ми втратили.

Після цього посаду обійняла Оксана Рябчун. Саме вона разом «RIA плюс» запускала у Тернополі друковану версію щоденної газети «20 хвилин». Це було її дітищем, яке стало популярним на Тернопільщині.

Далі – Ольга Юркова, Ірина Погоріла, Світлана Чернецька і знову Ірина Погоріла, яка вийшла заміж, змінила прізвище на Прокопенко і встигла народити двійко малюків. Зараз у редакції жартують, що з крісла головного редактора «RIA плюс» у Тернополі йдуть двома шляхами: або перебираються до столиці, або йдуть в декрет. Адже редакторство нашої газети завжди чомусь мало жіноче обличчя. Тому мало дивувались, коли Іру Прокопенко на посаді редактора змінила знову жінка, знаний у Тернополі журналіст Наталка Колтун. Вона прийшла в редакцію з радійної сфери і навіть спочатку дещо губилась, з якого боку підійти до газети. Проте попри всі побоювання «RIA плюс» за неї оновилась. Як справжня жінка – змінила стиліста, причепурила пір’ячко, поміняла тон губної помади та манікюру і знову рвонула вперед – підкорювати серця нових читачів та пильнувати, як справжня хранителька роду, наших давніх прихильників.

Про свою роботу у газеті в різні часи розповіли головні редактори. А також привітали видання з ювілеєм.

«Любити і тих, з ким працюєш, і тих, для кого працюєш»

Наталка КОЛТУН:

- 20 років я працювала у різних радійних редакціях, тому пропозиція очолити газетну була несподіваною. Якщо із сайтами я мала справу, то з газетою важче. Довго вчилася не називати редакцію студією, верстку – монтажем, статтю – сюжетом, вникала у тонкощі газетної справи. Я прийшла в час кадрової кризи, коли довелося підшукувати журналістів, які б хотіли удосконалюватися у професії. Для «RIA» потрібен характер, тому залишилися тільки сильні – ті, хто не боїться експериментувати, хто не боїться стукати туди, де часто не відчиняють, хто розуміє свою місію у цій справі.

За кожним вікном, де проста людина бачить лише світло і силуети, журналісти бачать історії радості і горя, які переживаємо разом із нашими героями. Для кожного номера ми підбираємо теми, які можуть зацікавити широку аудиторію – і соціальні, і кримінальні, і життєві. Кожну історію журналіст проживає кілька разів – спочатку разом з героями, потім із читачами. Хочеться вірити, що ви це відчуваєте, тому й залишаєтеся з нами.

Я завжди була практиком, ще рік тому працювала «в полі». Редакторство – велика відповідальність. Перед колективом, начальством, експертами та героями публікацій, перед читачами. Балансувати іноді дуже важко. Просто треба любити всіх - і з ким працюєш, і для кого працюєш.

«Це були роки напруженої праці, драйву, зростання і нових ідей»

Ольга ЮРКОВА:

- Стати головною редакторкою "RІА плюс" і "20 хвилин" у Тернополі мені запропонували, коли була заступником головреда цих видань у Вінниці. Я погодилася. Досі пам’ятаю – це було 1 серпня 2006 року. Була на цій посаді шість років. Тернопіль за цей час став мені рідним. Ми запустили з нуля сайт 20minut.ua, який став найвідвідуванішим новинним ресурсом Тернополя. Пережили і важкі часи. Щоденна газета "20 хвилин" майже досягла точки прибутковості, але через кризу 2008 року ми мусили скоротити її вихід до трьох разів на тиждень і здійснити кадрові зміни. Це були роки напруженої праці, драйву, зростання і нових ідей. Також – велика професійна школа для всіх нас. Росла наша впливовість, наші публікації мали ефект. Ми робили багато нових речей, якими потім ділилися з іншими регіональними редакціями: знімали відео, створювали мультимедійні новини, першими стали працювати в соцмережах. Я і тепер спостерігаю за діяльністю журналістів, з якими працювала, і мені ні за кого не соромно. Без перебільшення скажу, що пишаюся усіма. У Тернополі працювалося чудово.

«Я бачу«RIA плюс» сильним і надійним лідером. Люблю її…»

Ірина ПРОКОПЕНКО:

- Безумовний лідер серед місцевих ЗМІ. Якого можна любити, а можна ненавидіти. Можна шанувати, а можна побоюватися. Він вміє допомогти, а вміє і відмовити. Він може до сліз реготатися з вами, а може вибісити до чортиків. Але одне завжди незмінне – сааме він задає тон. Саме з ним завжди рахуються. Я прийшла на RIA, коли їй було 8, і вже на той час вона була саме таким лідером. Кожен, хто працював, працює чи працюватиме тут, шукає в RIA щось своє. Бачить її по-своєму. Я бачу її сильним і надійним лідером. Знаю її до останнього гвинтика. Люблю її.

Країна робила «євроремонт», а ми намагались бути чесними і розповідати про це

Світлана ЧЕРНЕЦЬКА:

Головним редактором я стала в день, коли Беркут побив на Майдані студентів. Фактично тоді розпочалась низка подій, які змінили хід історії в країні. І мені пощастило тоді бути редактором основних інформаційних видань області. В мене постійно виникало питання: «Що робити в цій ситуації? Я ніколи в подібних умовах не була!». А ніхто не був. І це було стресом для мене, для всієї нашої команди і для всієї журналістської спільноти.

Непрості питання виникали постійно. Що робити, коли о третій ночі репортерка плаче тобі в трубку і каже, що не піде туди, де штурмують СБУ і поліцію, бо їй страшно? Що робити, коли розстріли на Майдані, а там твій журналіст? Як називати тих, хто в Криму та на Донбасі? Якщо розслідування показує, що волонтер не зовсім чистий на руки – чи не буде це підривом віри у волонтерів, які фактично рятують наших хлопців там? За неповних два роки, поки я була редактором, наша країна дуже активно робила «євроремонт», а ми намагались бути чесними і розповідати про це аудиторії з усіма складнощами і різними поглядами на це, намагались критично мислити разом з нашими читачами, намагались писати яскраві розслідування і так долучатись до позитивних змін. Ми намагались не розганяти зраду, і бути конструктивними. Пропонувати шляхи вирішення проблем і давати висловитись усім сторонам конфлікту. Не ігнорувати того, що актуальне для міста, але і не «розганяти» тем, резонанс довкола яких вигідний не містянам, а окремим людям.

Здається, нам вдавалось, бо ми були однодумцями, в нас був чудовий колектив і гарна робоча атмосфера. Ми сміялись на плануваннях, не боялись конструктивно критикувати один одного і шукати правильних рішень. Ми долали внутрішні кризи і навчались новому, ставали кращими журналістами і командою в істинному розумінні цього слова. Це був чудовий час!