Хореограф Любов Гриневич-Борисяк мріє про мандрівку підземеллям Тернополя

Епатажну та вимогливу Любов Гриневич-Борисяк тернополяни знають як керівника студії сучасної хореографії „Т.А.Н.Г.о” та зразкового ансамблю танцю „Рожева пантера” Тернопільського національного економічного університету. Однак окрім хореографії жінка цікавиться ще й історією Тернополя. Мріє поблукати підземеллями міста

 Тернопільський хореограф Любов Гриневич-Борисяк не боїться експериментів. Вона ставить епатажні хореографічні номери, організовує видовищні шоу-програми, моделює костюми для танцюристів та власноруч оздоблює їх.

Ця жінка не зупиняється на досягнутому. Нещодавно вона завершила навчання у Рівненському державному гуманітарному університеті. Хореограф із 20-річним стажем роботи вважає, щоб залишатися профі, треба вчитися постійно. Щороку вона ставить нові цілі, до яких тягнеться сама та веде свої вихованців – танцюристів із студій „Т.А.Н.Г.о” та „Рожева пантера”.

- Пані Любов, знаю, що у вашому житті відбулося кілька важливих подій, якими ви гордитеся. Це нові вершини у професійній діяльності, які вам вдалося підкорити...

- Цього року діти із мого танцювального колективу „Рожева пантера” потрапили у когорту танцювальної еліти. Це мене тішить та окрилює. Моє життя змінилося після того, як ми вирішили взяти участь у телепроекті „Крок до зірок”. Я навіть можу роботу останніх двох-трьох років сміливо прирівняти до останніх трьох місяців свого життя. Таким насиченим та яскравим був цей період! 

День щастя у Києві 

- Чому вирішили взяти участь у цьому конкурсі? 

- Будь-який конкурс - це „лакмусовий папірець” того, що вміють діти. Саме там зароджується бажання прагнути більшого...Щодо конкурсу „Крок до зірок”, то ми хотіли потрапити на нього ще у 2005 році. Це рейтинговий та єдиний безкоштовний конкурс, на який з’їжджаються найкращі колективи. Ми не прогадали, бо завдяки ньому про нас дізналась вся Україна. До речі, коли ми пройшли перший тур конкурсу, то журі було здивоване тим, що ми з Тернополя. Ми доказали, що Тернопіль – не провінція, і у нас теж ростуть і розвиваються танцюристи...Згодом нас запросили на ювілейний концерт „Кроку до зірок”, який проходив у палаці „України”. Це був грандіозний концерт, який транслювали на телебаченні. А попереду у нас - виступи, концерти та телешоу, до яких долучають фіналістів конкурсу.

- Чи були несподівані моменти під час конкурсу?

- Коли ми відіслали заявку на участь у конкурсі, то підготували та відзняли із дітьми тільки один танцювальний номер, заміть трьох. Це було справжньою авантюрою з нашого боку. Але ми вирішили спробувати... Я добре пам’ятаю той день, коли „Рожеву пантеру” запросили до Києва. Це був день щастя, бо кожна хвилина була особлива. Члени журі схвально відгукувались про вміння дітей, тому ми були окрилені...Для другого туру нам треба було підготувати новий номер за дуже мало часу – всього три тижні. Але ми справились і набрали найвищу суму балів! У „Рожевої пантери” до того часу були перемоги у різних міжнародних та всеукраїнських конкурсах. Але ця перемога - щось особливе! 

Раніше у мене траплялися моменти, коли я думала, що ми не справимось. Але перешкоди для того, щоб їх долати: падати, вставати і знову йти. Тому я щаслива, що ми підкорили ще одну вершину. Ніколи не треба опускати руки. Треба рухатися вперед. Тільки після цього можна добитися того, чого прагнеш.

Буде вчитися у магістратурі

- Ваша перша вища освіта – економічна. Але ви вирішили здобути ще одну освіту...

- Цього року я закінчила Рівненький державний гуманітарний університет. У мене за плечима – немалий досвід роботи у танцювальній сфері. Але хореографія – це моя студійна освіта. Тому кілька років тому я вирішила, що мені треба ще повчитися. Це було вірне рішення, за яким я зовсім не шкодую. Адже для того, щоб добиватися результатів, треба рости. А в тій галузі, в якій я працюю, щодня відбувається стільки нового.
Зараз я планую продовжити навчання – хочу закінчити магістратуру та паралельно писати методики, в яких би ділилася власними ановаціями та напрацюваннями.

- У танцювальних номерах багато акробатичних номерів. Складається враження, що ваші танцюристи – діти без кісток, такими гнучкими вони є...

- У дитинстві я займалася спортивною гімнастикою. Саме ці напрацювання у гімнастиці я використовую у підготовці номерів. Я не боюся із дітьми вивчати „дорослі” танцювальні стилі, як Jazz-modern, Folk-modern, Jazz-fаnk. Окрім того у мене діти окрім різних напрямків хореографії вивчають акробатикою. Щороку я ставлю щораз вищу планку для себе та дітей і ціле направлено йду до неї. 

- Чому у вашій студії більше дівчаток, аніж хлопців? 

- Це неправильна позиція батьків, які вважають, що танцями повинні займатися дівчата. Хоча в Європі, і навіть у Східній чи Центральній Україні все по-іншому. Відсутність хлопців – проблема для парних танців. А для моєї хореографічної студії це не проблема. Адже для нас не важлива наявність партнера у танці. 

- Чим відрізняється робота з дітьми та дорослими?

- У дітей інше світосприйняття. Танцювальні номери для них мають бути побудовані у ігровій формі. Звісно, діти не можуть танцювати про кохання, смерть, трагедію. Але я проти примітивних дитячих номерів. Цим грішать багато хореографів навіть на конкурсах. Щороку журі бачить стандартні номери - танці про курочок та курчаток, качок та ведмедиків. Це не цікаво! Не треба боятися експериментувати. 

- Які маєте ще захоплення, окрім танців?

- Цікавлюсь історією України, і звісно, рідного Тернополя. Раніше часто „зависала” в архівах, щоб відкопати щось нове з історії міста. Зібрала з чоловіком цікаву колекцію світлин та відео про Тернопіль. До речі, був час, коли я планувала стати істориком. Прагнення працювати хореографом було сильнішим, хоча захоплення історією не минуло. А ще в мене є мрія – пройтися підземеллями міста. Із великим задоволенням я би приєдналася до тих дослідників, які також цікавляться цією темою. 

- Чи є у вас День лінивця? Що робите у такі дні? 

- Вони можуть бути двічі на рік - взимку, після нового року, та влітку, коли їду із сім’єю на море. Перед різдвяними святами я люблю переглядати сімейне відео, дивитися фільми – і ні якої роботи. А от влітку я стараюсь десять днів відпочити на морі. Тоді я відключаю телефон і обмежую себе у сприйнятті будь-якої інформації. 

Шоколад „електризує”

- Чи маєте улюблені страви? Якій кухні надаєте перевагу? Чи маєте спеціальну дієту для підтримання форми?
- Мені не подобаються гострі та пряні страви. Люблю легкі та низькокалорійні страви. Такою є китайська кухня. Обожнюю їхні блюда з курятини, телятини, які подають з кислими соусами. Смакують також мені яблука в глазурі – це чудовий десерт.

Щодо дієти, то стараюсь не зловживати їжею. Її має бути завжди в міру. Спеціальної дієти не дотримуюсь. А таємниця стрункої фігури уже давно відома – замість із страв з борошна їсти фрукти та овочі.  

- А як на рахунок шоколаду?

- Я - не фанат солодощів, але від чорного шоколаду відмовитись не можу. Він чудово стимулює мозкову діяльність і запускає фантазію. Для мене чорний шоколад - чудовий енергетик. Тому коли мені треба зробити терміново якусь роботу та викластися на 100% - я з’їдаю коробку шоколадних цукерок, або велику плитку чорного шоколаду. Тоді в мене включається „моторчик” – я стаю наелектризованою та вибуховою. Для мене шоколад – найменш шкідливий та дієвий „енергетик” для покращення працездатності. Хоча стараюсь не зловживати ним часто. 

- Як відноситься родина до вашої роботи? 

- Чоловік працює у банку, але в нього є також творча жилка, бо цікавиться дизайном інтер’єрів. До моєї роботи відноситься із розумінням, мириться із „мінусами”, які є в ній – відрядження, роз’їзди у вихідні, надмірна моя емоційність. Є в нас спільний інтерес, який дуже тісно нас об’єднує - ми любимо подорожувати та цікавимось історією. 

- Ваша донечка також танцює у „Рожевій пантері”. Це був її вибір ,чи ви її підштовхнули? 

- Я постійно пропадаю на роботі. Тому в донечки не було іншого вибору, ніж теж зайнятися танцями і частіше мене бачити. Нашій Марічці тільки десять років. Тому вона ще не визначилась, чим би хотіла займатися. Через те, що вона артистична, її запрошують грати у різдвяних та новорічних казках, які організовують у економічному вузі...Мені важливо, щоб вона спробувала себе у різних сферах. А потім вирішила, чим їй хочеться займатися. 

- Наполягатимете, щоб донька продовжила вашу справу?

- Я би дуже хотіла, щоб вона стала на моє місце. Однак не буду тиснути на її вибір. Поки-що вона не може визначитись, ким буде займатися у майбутньому. Одного дня, після того, як побуває на фен-показах, мріє про роботу дизайнера. Іншого, коли побачила, як працюють перукарі, захотіла бути однією з них. Часто висловлює бажання бути танцюристом, інколи актором. 

Розмовляла Анеля ПРОТАСЕВИЧ, 0-68-105-76-32
Біографія
Любов Гриневич-Борисяк народилася 10 жовтня 1971 р. у Тернополі. Навчалася у тернопільській школі №19. У 1996 р. закінчила ТАНГ, у 2012 р . – Рівненський Державний гуманітарний університет.

 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google