Колишню монахиню не пускали у келію і хотіли виселити офіційно. Вона теж пішла до суду

• Через неприйняття у дусі монашої покори розпоряджень церковного керівництва та розбіжностями у поглядах з очільницею монастиря, сестра Єлисавета, у миру – Жанна К., разом з іншими сестрами покинула монастир. Згодом сестри хотіли повернутись до монастиря, але їм не відчинили браму.
• Спасо-Преображенський монастир УГКЦ звернувся до суду та просив визнати Жанну К. такою, що втратила право на користування келією монастиря. У зустрічному позові відповідачка просила суд усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням.

Битва за проживання у келії монастиря на Тернопільщині дійшла до суду.

Ця справа пройшла вже дві судових інстанції. І, якщо міськрайсуд зобов'язав монастир не чинити колишній монахині перешкод у користуванні житловим приміщенням та надати їй ключі від воріт і вхідних дверей, то рішення апеляції було зовсім іншим. Чим закінчилась історія з поділом монашої келії, читайте.

Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 вересня 2021 року про визнання Жанни К., у минулому – монахині сестри Єлисавети, такою, що втратила право на користування приміщенням. А саме — келією монастиря. Про це повідомили у прес-службі Тернопільського апеляційного суду.

Хотіли повернутись, але їм не відчинили браму

Відповідно до матеріалів цивільної справи, 8 липня 1999 року рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району релігійній організації «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» передано у власність культову споруду. Відтоді в будівлі проживала жіноча спільнота сестер монастиря «Введення в храм Пресвятої Богородиці», духовну та матеріальну опіку якої здійснював ієромонах Григорій Планчак, ігумен монастиря св. Теодора Студійського с. Колодіївка Тернопільської області.

1 червня 2011 року Жанна К в миру, а тоді сестра Єлизавета, на правах монахині, зареєстрована за адресою монастиря та зайняла одну з келій.

— 27 квітня 2017 року, з огляду на системні порушення монашої дисципліни і монаших правил, ігнорування розпоряджень і вказівок єпархіального Єпископа та Верховного Архієпископа УГКЦ декретом Верховного архієпископа Києво-Галицької УГКЦ отця Миколи Сулими монастир – закрито, а управляти справами до часу заснування іншої релігійної організації доручено сестрі Теодосії, — йдеться у матеріалах справи.

5 травня 2017 року через неприйняття у дусі монашої покори розпоряджень церковного керівництва та розбіжностями у поглядах з очільницею монастиря, сестра Єлисавета, у миру – Жанна К., разом з іншими сестрами покинула монастир. Однак згодом сестри хотіли повернутись до монастиря, але їм не відчинили браму.

20 серпня 2020 року архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк надіслав монахині Єлисаветі канонічне попередження щодо зміни її поведінки. Місяць потому її звільнено з монашого стану зі всіма канонічними наслідками.

— 4 вересня 2020 року комісія Великобірківської селищної ради провела обстеження приміщення монастиря, в якому Жанна К. перебувала на реєстраційному обліку, — йдеться у справі. — У складеному акті, комісія вказала, що останні 3 роки жінка за місцем своєї реєстрації не проживала. У зв'язку з цим Спасо-Преображенський монастир УГКЦ звернувся до суду та просив визнати Жанну К. такою, що втратила право на користування приміщенням (келією монастиря). У зустрічному позові відповідачка просила суд усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням.

Суд: надати ключі від воріт і вхідних дверей

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 вересня 2021 року, релігійній організації “Спасо-Преображенський монастир УГКЦ“ у задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов Жанни К. задоволено частково та зобов'язано монастир не чинити їй перешкод у користуванні житловим приміщенням. А саме – надати їй ключі від воріт і вхідних дверей.

— Не погодившись із рішенням суду, релігійна організація подала апеляційну скаргу, в якій, зокрема, наголосила, що спірна будівля є культовою спорудою, основне призначення якої є задоволення не житлових, а релігійних потреб громадян: проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній тощо, — повідомили у прес-службі суду. — Порядок проживання черниць у монастирі регулюється законодавством про свободу совісті та діяльність релігійних організацій, внутрішніми настановами УГКЦ, зокрема Кодексом канонів Східних церков (ККСЦ), а не Житловим кодексом Української РСР.

Колегія суду у судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, прийшла до висновку, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин і не врахував, що її учасники є представниками ієрархічного релігійного об'єднання УГКЦ.

— Так, із одного боку це – юридична особа, релігійна організація, власник монастирської будівлі, з іншого – фізична особа, віруюча громадянка, колишня членкиня ліквідованого жіночого монастиря, — зазначили у суді. — Також місцевим судом залишено поза увагою, що порядок діяльності УГКЦ регулюється Кодексом Канонів Східних Церков та іншими нормами канонічного права (зокрема, Типіконами), а не цивільним законодавством.

Чому справу закрили?

Разом із тим, законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст. 35 Конституції України зазначено, що церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.

— Колегія суддів, проаналізувавши практику Європейського суду з прав людини щодо визначення поняття «житло» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшла висновку, що монастирські приміщення та/або келію в монастирі не можна вважати житлом, оскільки насамперед вони призначені для культових потреб, — повідомили у прес-службі Тернопільського апеляційного суду.

Проте у своєму позові Жанна К. просила усунути перешкоди в користуванні приміщенням, яке, відповідно матеріалів інвентарної справи, є келією, призначення якої є не лише задоволення житлових, а й релігійних потреб громадян. Тим часом, будівля, де знаходиться спірне приміщення келії, передано релігійній організації саме для культових потреб монастиря – проведення богослужінь, релігійних обрядів тощо. У даний час у ній розміщено Святоблаговіщенську монашу спільноту, і Жанна К. до неї не належить.

— Апеляційний суд дійшов висновку, що вирішення даного спору є втручанням держави, в особі суду, у внутрішні справи релігійної організації та у право на свободу віросповідання, що суперечить ст. 35 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», — повідомили у суді. — Даний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на що неодноразово наголошував у своїй практиці ЄСПЛ.

Тому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, дана справа не підлягала до розгляду в порядку цивільного судочинства, і суд зобов'язаний закрити провадження у справі, незалежно від кількості процесуальних дій.

Тому Тернопільський апеляційний суд апеляційну скаргу релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ” – задовольнив частково. Рішення суду першої інстанції – скасував та закрив провадження у даній справі.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.