«Мамо, привіт. Дочекалася…» Анатолій Дворський повернувся з ворожого полону

Колаж Вадима Єпура

Три з половиною роки родина 27-річного Анатолія Дворського жила у страху та невизначеності: морпіх 36-ї бригади пережив полон, катування та голод у російських колоніях. 2 жовтня він нарешті повернувся на рідну землю, а його брат і мама розповіли «20 хвилин», як чекали на цей день і що пережили за роки розлуки.

«Я в шоці була, коли почула: «Мамо, привіт…». А потім зв’язок зник. Я разів десять набирала номер… Питаєте, чи впізнала? Я його впізнаю серед ночі — на дотик, за голосом, хоча не чула його від 12 квітня 2022 року, — каже Марія Дворська, мати Анатолія Дворського, якого 2 жовтня звільнили з російського полону. Жінка під час розмови ледь стримує сльози. — Без десяти днів три з половиною роки очікування. То були не одна молитва і не одна церква. Всюди молилися: і в храмах, і в молитовних домах. Я кожного дня чекала. І дочекалася…»

Був у Маріуполі

Анатолій Дворський із с. Горигляди Чортківського, колишнього Монастириського району, служив кілька років за контрактом ще до повномасштабного вторгнення. Був на Сході України, на Донецькому напрямку, згодом у Маріуполі. Тримали оборону на заводі Ілліча, після чого навесні 2022 року потрапив у полон.

Його брат Дмитро пригадує: постійного зв’язку не було, але зрідка Анатолій виходив на контакт. Востаннє вони спілкувалися у березні 2022-го, а вже 12 квітня рідні дізналися, що він у полоні. Спершу повідомили побратими, які припускали, що у полоні, або загинув. А згодом інформацію підтвердила російська сторона про те, що Анатолій у полоні, згадує брат Дмитро.

Військовослужбовця 36-ї бригади морської піхоти 2 жовтня 2025-го звільнили. Рідні ще не можуть оговтатися від емоцій. Брат Дмитро та мама Марія розповіли, як пережили ці три роки і що знають про полон сина й брата.

Першою повідомлення в Дії, про звільнення чоловіка, отримала дружина Анатолія, яка із чотирма дітьми проживає на півдні країни. Згодом про це написали у групах в соцмережах, які створили рідні вчорашніх бранців кремля.

Думав, не виживе...

Я бачив його на відео — він схуд. Але, каже, у попередніх колоніях умови були значно гірші, там він, зізнавався, навіть думав, що не виживе, — розповів рідний брат Анатолія Дмитро Дворський. — В останній колонії, можливо, трохи кращі умови. Але все одно має дуже виснажений вигляд. Ми ще не спілкувалися ґрунтовно, треба час, аби оговтатися.

Понад трирічний полон не минув безслідно. Дмитро розповів, що брат погано почувається, бо мав сім контузій, у нього болить серце і починаються панічні атаки навіть коли поруч впала пляшка води. Брат сподівається, що після обстежень, лікування і реабілітації, яку зараз проходить Анатолій, його стан покращає.

Хлопці, які з ним служили, дехто повернувся, вони або дзвонили, або смс написали, що, можливо, хлопці потрапили у полон. Або що їх «двохсоті». Потім вже російська сторона підтвердила.

Анатолій — наймолодший у родині, де четверо синів. Він телефоном розпитував про спільних знайомих, рідних та односельців. Найбільше, що цікавило Анатолія — доля його побратимів. Брат розповідав, що знав.

Понад три роки родина шукала Анатолія скрізь: через Координаційний штаб, державні інституції, волонтерів. Про рідного полоненого повідомляли навіть спільноти у Римі. А коли він зателефонував вперше після обміну братові, то перше, що сказав: «Я навіть не думав, що ви так за мене боротиметеся», згадує брат.

Катування, голод, побиття

За час полону Анатолій побував у кількох колоніях, він пережив катування, голод, побиття і знущання. Били, морили голодом, застосовували шокери. Думав, що вже не вибереться, розповів Дмитро.

Про обмін, за словами брата, Анатолій дізнався за кілька днів до нього.

— Їх завели помитися, поголитися, сказали «хорошо мойтєсь, скоро поєдете домой». Тоді він зрозумів, що нарешті буде обмін, — додає брат.

Тепер єдине бажання Анатолія — бути вдома, серед рідних. Більше планів поки не озвучував. А вони терпляче чекають та розуміють, що йому потрібен час, щоб оговтатися та поправити здоров’я.

Дмитро досі не може забути дзвінок брата, коли той задзвонив о шостій ранку 24 лютого 2022 року. Саме в цей день Дмитро святкує свій День народження. Узяв слухавку і був упевнений, що зараз почує слова вітання від наймолодшого з братів. Натомість почув, що почалася війна. Яка дуже змінила їхні долі…

— Він розуміє, що вже вдома, але видно, що наслідки полону дуже важкі, — каже Дмитро. — Брат ніби усвідомлює, але є відчуття, що ще не вірить до кінця, що вже на українській землі. Та головне, що він повернувся. Далі все потихеньку виправиться...

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.