Мамо, я, напевне, більше додому не повернусь… Тернопільщина прощається з Андрієм Прокопчуком

Загибель Андрія стала тяжкою втратою для його родини та друзів. Він любив життя, був веселим, товариським, ніколи не відмовляв у допомозі друзям та знайомим, згадують ті, хто добре знав Андрія. Він постійно був усміхненим, любив пожартувати і завжди йшов до своєї мети…

Шумщина оплакує свого мужнього Героя Андрія Прокопчука, який загинув на Донеччині, захищаючи свою рідну землю і нас із вами.

«Мамо, я, напевне, більше додому не повернусь», — згадує мама синові слова, коли востаннє його бачила на порозі військкомату. Вони, на жаль, виявились пророчими…  

— 27 листопада перестало битися серце мужнього воїна, нашого земляка Андрія Прокопчука, який отримав поранення несумісні з життям під час бою з формуваннями російського агресора, — гірку звістку повідомили у Шумській громаді.

Молодший сержант Прокопчук Андрій Анатолійович загинув 27 листопада поблизу населеного пункту Роздолівка Бахмутського району Донецької області. Щирі співчуття родині, односельчанам та друзям з села Андрушівка Кременецького району. Дай Боже сил усім пережити біль втрати вірного сина України. Царство Небесне! Слава Герою!

— Андрій служив командиром мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону у військовій частині А 4267 — повідомив голова Шумської громади Вадим Боярський. — Загибель Андрія стала тяжкою втратою для його родини та друзів. Він любив життя, був веселим, товариським, ніколи не відмовляв у допомозі друзям та знайомим. Постійно був усміхненим, любив пожартувати і завжди йшов до своєї мети.

Вадим Боярський висловлює щирі співчуття рідним, близьким, друзям та бойовим побратимам Андрія! Вічна пам’ять Герою!

Прокопчук Андрій Анатолійович, народився 25 травня 1986 року у с. Андрушівка Шумського району. У Героя залишились батько Анатолій Андрійович, мама Валентина Ільківна і сестра Орися. Осиротіли двоє доньок.  

— Андрій безвідмовним був і надійним, як скала, — згадує староста с. Андрушківка Дмитро Вознюк. — Неодноразово як староста звертався до нього з різними проханнями. Він все організовував від і до. Я тільки чув: «Валентинович, не турбуйся, я все сам….» І результат був найкращим. Він із тих, хто ніколи не підведе… Це величезна втрата.

Як Андрія вже відправляли з військкомату в зону бойових дій, він, обійнявши матір, сказав: «Мамо, я, напевне, більше додому не повернусь… Мене винесуть звідти вперед ногами». Мама намагалась його осадити, мовляв, навіщо це кажеш. А він додав: «Ви ще не раз за мною заплачете…»

За ним тепер плачуть батьки, рідні, друзі і побратими. Їхнє горе неможливо осягнути, але пам’ять про воїна Андрія буде вічною…

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, донькам, сестрі, рідним, друзям, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.