Мандруючи Тернопіллям, кореспонденти "20 хвилин" познайомилися з рідновірами та навчилися їздити верхи
Близько 40 км пройшли пішки Гусятинським районом в рамках проекту DiscoveRIA троє кореспондентів “20 хвилин” 21-22 червня.
Аби сповна насолодитися туристичним маршрутом, подорожували “власним ходом” або, як ще кажуть, “топ-тобусом”.
Дві години у тернопільському автобусі - і ми в заповіднику “Медобори”. Після міського побуту свіже повітря і приємний аромат хвойних та листяних лісів приємно вражають. Але ми навіть не здогадувалися, що здійснимо мандрівку в часі, зустрівши на горі Богит справжніх язичників або, як вони себе називають, рідновірів.
Чоловіки з довгим волоссям і бородою та жінки, які сидять біля дерева й переминають вервицю, неохоче розмовляють із “чужинцями”.
- Ми дали обітницю мовчати, - пояснюють нарешті жінки на ім’я Огняна та Зоряна. - За нашими віруваннями, саме в ніч із 21 на 22 червня - свято Івана Купали. Три дні ми сидимо біля капища та жертовника. Не можна ні їсти, ні спати, а тим паче говорити.
Однак вони не заперечують, що не всі суворо дотримуються правил. Але деякі з рідновірів таки справді сплять під деревами.
Взагалі під час мандрівки місцеві жителі охоче підказували нам дорогу. Для них життя минає повільно. Селяни заклопотані, і поняття міського темпу життя для більшості з них - чуже. Водночас туристам у них можна багато чого повчитися. Приміром, Михайло Вівчарик був не проти, щоб кореспонденти покаталися на його кобилі Риті.
21.06 Городниця - гора Богит - Личківці - Медобори
Розпочинаємо мандрівку із села Городниця, що на Гусятинщині. Нас цікавить гора Богит, на якій розташоване давнє слов'янське язичницьке городище IX-XIII ст. зі збереженим капищем, жертовником і валами.
У село Городниця добираємося автобусом “Тернопіль-Гусятин”, який із міжміського автовокзалу відправляється о 8.55. На місці - близько 11.00.
Знайти Богит неважко. Ця гора найбільш помітна з-поміж пагорбів, що є за селом. Для певності шлях на Богит підкаже будь-хто з місцевих.
Аби дістатися на гору, звертаємо вліво з основної дороги і переходимо міст через річку Гнилицю. Далі грунтовою дорогою піднімаємося вгору пагорбом, верхівка якого вкрита поперемінно хвойними і листяними лісами. Біля підніжжя є детальний маршрут екологічної стежки на Богит із планом розташування городища. Хоча вхід на гору платний - 10 грн з дорослого і 1,5 грн - для студентів, нікого, кому ми могли б заплатити гроші, не зустрічаємо. Підйом - досить пологий. Повітря тут настільки чисте і п’янке, що навіть не затяті курці відчувають певний дискомфорт.
Близько 12.30 обідаємо біля підніжжя. Після того, як підкріпилися на горі, то там зустрічаємо слов’ян-рідновірів. Вони сидять біля самого капища і жертовника, вдивляючись кудись вдалину. Ці люди налаштовані не надто по-товариськи, тому їх краще не зачіпати. Саме капище - каміння, викладене у формі кола. Жертовник також утворюють камінці, викладені по колу, однак він глибший. У центрі городища, біля капища, колись стояв Збруцький ідол язичницького бога Світовида. Однак зараз він у музеї в Кракові.
Спуститися з гори можна двома шляхами: повернутися у село або піти вглиб лісу. Там розташовані вертикальні печери Перлинка і Христинка.
Далі о 14.30 ми йдемо з Богиту вздовж траси в село Личківці, розташоване на річці Тайна. За розповідями місцевих жителів, іти нам приблизно 4-5 км. При вході в село ми о 17.30. Перше, що ми бачимо тут - неоромантичний палац початку ХХ ст. у стилі романтизму з елементами бароко. За радянських часів там діяла лікарня, а нещодавно його викупили, щоб переробити у санаторій. Переходимо дорогу й помічаємо великий чорний хрест. То - пам’ятник Борцям за Україну. Неподалік - капличка Матінки Божої. Її декілька років тому реставрували. За нею - занедбаний оборонний необароковий костел Непорочного Зачаття Діви Марії XVIII ст. Лелеки охоче звели собі гніздо на одній зі стін цього храму. Місцеві кажуть, що птахи відчувають святиню.
Минаючи сільську раду та акушерський пункт, сходимо на дорогу. Звідти близько 19.30 їдемо в Гусятин на ночівлю. Попереду - ніч. Над головами - темні хмари. Буде дощ...
22.06. Сидорів - Гусятин - Тернопіль
Село Сидорів, що за 7 км від Гусятина, цікаве насамперед тим, що у ньому є середньовічний замок середини XVII ст. У плані він нагадує корабель.
Добираємося туди, без сніданку, з райцентру ще з самого ранку автобусом, який довозить на роботу працівників газової компресорної станції. Виїзд із центру Гусятина щодня о 7.20. Під'їхавши 15 хв. автобусом у потрібному напрямку, виходимо на зупинці. До Сидорова ще 4 км пішки, підказує хтось із працівників. Ранкова прогулянка видається нам дуже приємною: машин на дорозі майже немає, а узбіччя пахнуть свіжими травами. За півгодини доходимо до села. Біля Сидорівської сільради звертаємо направо, а в кінці дороги - вліво. Затишною, але запорошеною сільською дорогою проходимо ще метрів із 400. Мандрівка селом займає близько 20 хвилин.
Руїни замку-корабля знаходимо відразу, адже будівля розташована на пагорбі. Підвищення із трьох боків омиває річка. Замок збудували на замовлення родини Калиновських, каже місцевий житель Михайло. З руїн помітно, що він мав витягнуту форму. Якщо дивитися на північну його частину під певним кутом, замок справді нагадує ніс корабля.
Після оглядин пам’ятки повертаємося у центр села у пошуках їжі. У магазині нам радять, у кого із місцевих можна придбати свіжого молока. Заходимо на подвір'я до старшої жіночки і просимо продати нам літр молока. Вона наливає нам півтори літри за 5 грн. Випивши молоко, забуваємо про голод. Близько 10.00 пішки вирушаємо із села у Гусятин. За селом зупиняємо автобус, яким добираємося до основної дороги. Далі - близько 3 км пішки і ще 4 км фургоном до Гусятина . Опиняємося у селищі близько 11.15. Ще 400 років тому це було велике місто, розповідає нам місцевий житель, який підвіз нас на авто до райцентру Микола Канакокін. Із красивих пам’яток тут збереглася синагога. Також на увагу туристів заслуговує костел і церква святого Онуфрія, що в центрі.
- А от найкрасивіша пам’ятка Гусятина - замок Граб’єра, - на жаль, вщент зруйнована, - розповідає чоловік.
Будова, зі слів старожилів міста, була надзвичайно красивою, але після “совітів” на її місці залишився тільки фундамент і алея, яку жителі Гусятина називають Грабською.
Основні пам'ятки Гусятина відвідуємо за дві години. Далі спускаємося до мосту, на річці Збруч, що за 6 хвилин хотьби вниз від центру. Там бачимо білу арку із написом “Гусятин Гусятинський район” з одного боку і “Гусятин Чемеровський район” з протилежного. Так, за п’ять хвилин хотьби - ми у Хмельницькій області. А ще 72 років тому - в іншій державі. Колись арка біля Збруча символізувала кордон між Польщею і СРСР.
Наталія БУРЛАКУ, Ірина НОЖЕНКО
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
