Меморіальну дошку Олександру Капіносу відкрили у Вінниці у його день народження

Олександр Капінос загинув на Майдані у Києві. 18 лютого 2014-го увечері його поранили біля Будинку профспілок. Лікарі не змогли врятувати хлопця. Він помер наступного дня, трохи не доживши до свого 30-ліття. Сашко, як його називали друзі, родом з Тернопільщини. Чому ж тоді у Вінниці встановили на його честь меморіальну дошку?

- Два роки, 2007- 2009, Саша працював у Вінниці на «Барлінеку», - розповів «20 хвилин» його близький друг депутат облради Володимир Барцьось. – Про цього хлопця я дізнався випадково. Одного разу побачив у місті яскраві плакати. На них була зображена колоритна фігура козака. Це одразу привертало увагу. Напис закликав берегти і відстоювати українську мову. Незнайома мені людина протестувала проти злополучного закону Ківалова-Колісниченка. На плакаті був номер телефону.

Пан Барцьось каже, що таким чином він зустрівся з Олександром. Зустріч відбулася на квартирі, що її винаймав тернополянин у будинку на вулиці Стеценка. На той час Капінос уже створив молодіжну організацію «Сколоти». Вражали його патріотизм і відданість. Як стверджує співрозмовник, девізом життя його нового друга були слова: «Воля або смерть!»
- Він першим у нашому місті організував і провів ходу пам’яті жертв тоталітарного режиму, репресованих, воїнів ОУН-УПА, - розповідає пан Володимир. – Навколо нього гуртувалася патріотично налаштована молодь. Я не знаю іншої молодіжної організації у нашому місті, яка б на той час так активно проявила себе у справі відстоювання незалежності держави.
Меморіальну дошку встановлено з ініціативи Володимира Барцьося у будинку, де проживав Капінос. Каже, сусіди, з якими спілкувалися, не заперечували проти цього. Одна з мешканок будинку на запитання журналіста відповіла, що їй шкода усіх загиблих на Майдані. Всіх їх треба пам’ятати і вшановувати. Але такого хлопця, як на меморіальній дошці, не пригадує. Навіть тих, хто постійно проживає, не всіх знає, а людину, яка тільки винаймала житло, не запам’ятала.

25 лютого міськрада надала дозвіл на встановлення пам’ятної дошки Герою Небесної сотні Олександру Капіносу.

Брат загиблого Сергій, який приїхав до Вінниці на вшанування пам’яті Олександра, каже, що Сашко полюбив це місто. Вже коли виїхав з нього, повертався сюди не раз. Приїжджав, щоб взяти участь у народних святах, зокрема, Івана Купала, приїжджав на Різдво. Повертався з гарними враженнями від зустрічі з давніми друзями. - Сашко не раз говорив мені: «Коли закінчиться Майдан, повезу тебе у Вінницю, познайомлю з гарними людьми», - ділиться спогадами Олена Котляр, учасниця Революції Гідності на Майдані у Києві.
– На жаль, я сама приїхала у місто, яке він обіцяв мені показати. Олена студентка. Навчається у Луцьку, опановує мистецтво ліплення з глини. Під час Революції Гідності працювала в одному з дошкільних закладів столиці. Після роботи приходила на Майдан. Там випадково познайомилася з Олександром. Каже, можливо, й не випадково. Мабуть, це доля. Бо надто вже вони відчували одне одного. Якби Сашко жив, без сумніву, вони були б разом. 18 лютого він просив її по телефону не приходити на Майдан. Казав, стає дуже гаряче. Не хотів, щоб вона опинилася у пеклі. Але дівчина не послухалася поради коханого. - Транспорт не ходив і я йшла пішки, - розповідає Олена.
– Йти довелося довго. По дорозі він ще раз телефонував і повторив прохання не приходити. Як я могла залишатися дома, коли він там, у вирі протистояння? Те, що робилося увечері 18-го на Майдані, словами не передати. Розшукати Сашка було нереально. Телефон не відповідав. Раптом мені подзвонили. Це була наша спільна знайома. Вона повідомила, що Саша поранений, його забрали в лікарню швидкої допомоги. Добиратися туди далеко. Дуже просилася до нього. Лікарі не дозволили, бо Саша перебував у реанімації. Під лікарнею чергували «беркутівці», міліція. Ми переживали, щоб вони не викрали поранених, як це вже було в Олександрівській лікарні. Знайомі майданівці домовилися, щоб Сашу перевезли в інший лікарняний заклад. Його стан був настільки важкий, що не дозволили транспортувати. До останнього сподівалася, що Саша буде жити. Більше хвилювалася, щоб «беркути» його не схопили в свої пазурі. На превеликий жаль, серце Саші не витримало болю від важкого поранення.

10 березня, у день відкриття меморіальної дошки, Олександру було б 32 роки. Серед тих, хто поклав квіти до знака із зображенням усміхненого хлопця, були також батьки ще одного Героя Майдану Максима Шимка. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.