«Мені казали моліться, щоб вижив — і сталося диво». Захисник мріє стати на ноги

Викладач фізкультури в перший день повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт, у військовій частині зустрів свою половинку, з якою одружилися через рік. Зараз пані Наталя весь час біля коханого і бореться разом з колегами-медиками за одужання і повернення коханого до звичного життя.

У минулому — викладач фізкультури Бережанського фахового коледжу, а зараз — Герой війни Микола Косюк потребує нашої допомоги і підтримки. 

 

Побралися під час війни

 

Ще коли отримав тяжке поранення, шанси на життя були мізерними, каже дружина-військова медикиня. Але лікарі боролися, і після 38 днів коми Микола вперше свідомо відреагував. Зараз він на лікуванні в обласній лікарні, попереду ще не одна операція та тривала реабілітація. І лікарі, і рідні роблять все можливе й неможливе, аби повернути пацієнта до повноцінного життя. 

Микола Косюк народився на Хмельниччині 18 червня 1977 року. Проживає в Бережанах. На двох із дружиною мають трьох дітей — у Миколи є дорослий син, який зараз проживає за кордоном, у дружини Наталі — двоє доньок та онучка.  

— Ми військова пара, познайомилися під час війни, на війні й одружилися, — розповіла «20 хвилин» Наталя Чоловська. — 25 лютого 2022 року Микола пішов добровольцем до війська. Призвали в 44 бригаду, я там була санінструктором. Фактично потрапив під мою опікую. Так ми і познайомилися. Слово за слово, спочатку дружба, бучили, що ми були дуже близькими по духу, у поглядах, сприйнятті. Стосунки призвели до того, що ми вирішили одружитися. У червні 2023 року побралися. 

Весільної сукні не було, одружилися у РАЦСі в Бережанах, а заяву подавали онлайн. Із гостей —деякі близькі обом побратими, які того часу були на Тернопільщині. Тоді обоє служили на Запорізькому напрямку. 

— Тоді готували наступ, тому нам навіть відпустки не дали, — згадує пані Наталя. — На все нам дали два дні. Ми одружилися і повернулися кожен на своє місце служби, були в різних місцях бойових дій. На багатьох фото з нами наша внучка, так, ми вже дід з бабою (сміється — прим. авт.). Дуже чекали її появи на світ. Коля коли був молодшим, дуже хотів донечку. А ми завжди сміялися, що в мене вже є двоє дівчаток. Треба хлопця. Він відповідав, що ви нічого не розумієте, в нас буде внучка. Перша онучка народилася на мій день народження. 

 

Поранення було тяжким

 

Той день, коли Микола отримав тяжке поранення, Наталя пам’ятає по хвилинам. Саме вона була на зв’язку, коли повідомили про атаку дронами. Побратими їхали на евакуацію поранених, Наталя впросила командирів, аби поїхати з ними. Спочатку Миколу доправили до медзакладу Запоріжжя, потім були Дніпро і Вінниця. Дружина подала рапорт за сімейними обставинами, і її відпустили до чоловіка. 

— Намагаюся використати зараз всі відпустки, документи на моє звільнення на розгляді, бо чоловік важкий і потребує постійного догляду, — каже Наталя Чоловська. — Поки шукаємо варіанти, бо звільнитися зі служби проблемно. Наразі ми в обласній лікарні в Тернополі, в ортопедії, Миколу потрібно оперувати. У нього все йшло з ускладненнями від самого початку… 

Поранення було тяжким — відкрита черепно-мозкова травма з множинним осколками в мозку, пневмоторакс – пробита легеня, тяжкі травами обох гомілкових кісток, відкритий перелом на лівій руці. Рани були брудними, звідси чимало ускладнень. Пережили багато. Ще коли потрапив в Запоріжжя, там медики казали, що після таких тяжких поранень не виживають. 

— Але вийшло так, що разом зі мною лікарі спостерігали диво, — згадує пані Наталя. — Мене відверто попереджали: шансів практично немає. Настільки ослаблений організм, що рано чи пізно він здасть. А ми боролися. У Вінниці повторно провели операцію, набряк мозку, він фактично відмирав. Поставили перед фактом: або зараз на операційний стіл і, можливо, Микола виживе. В іншому випадку до ранку його не стане. Я це розуміла і погодилася. Лікарі сказали: «Моліться, ми будемо пробувати». І він живе! 

 

Понад місяць — у комі

 

У комі, каже дружина, Микола був 38 днів. Ніхто не гарантував успіху і не робив прогнозів. Навіть якщо прокинеться, чи буде щось розуміти, чи реагуватиме. 

— Лікарі молодці, робили все, щоб підтримати тіло в хорошій формі, — розповіла пані Наталія. — І на 39 день Микола відреагував. Впізнав мене – як я підносила долоню до лиця гладив, розправляв пальці. Дав першу свідому реакцію. На жаль, слух поки ушкоджений, він нічого не чує. Реагував на жести і трошки бачив одним оком. Я спілкуватися, коли він не чує? Я почала писати. Попросила листок і ручку, на це подивитися збіглася вся реанімація. 

Перше, що написав Микола на листку «Очі. Допоможи». Дружина каже, що він дуже погано бачив одним оком, — і для нього це було страшно. Потім писав навмання, часом слова були незрозумілими. А згодом вже писав і питав, де брат. Він бачив його, коли той провідував. Згодом розробили свою схему листування — задавали питання, аби передбачали відповіді так чи ні. Він писав на листку + чи -. Потім під’єднали жестову мову – палець догори, донизу, кожен жест означав певне слово або дію. 

Згадує Наталя кожну маленьку перемогу і як вона домовлялася з чоловіком. Наприклад, аби забрали зонд, за допомогою якого харчували і погодинно вливали ліки. Як написала чоловіку, що можемо спробувати забрати зонд, але щогодини доведеться пити ліки, а вони гіркі. Він у відповідь написав +. Зонд забрали. Але невдовзі змінилася зміна, і медсестри сердилися, мовляв, як тепер давати ліки. Наталя взяла таблетки в долоню, чоловік висунув язик, запив і знову показав язик, що там нічого немає, все ковтнув. Це було першою маленькою перемогою. Відтоді Микола сам п’є всі ліки.  

 

Потрібна допомога

 

— Він абсолютно все розуміє, — запевняє жінка. — У Вінниці перед операцією з нього зняли обручку і віддали мені. Коли отямився, я показала обручку, поклавши її на долоню. А він простягнув руку, аби одягнула… І поцілував. Все пам’ятає, все розуміє, просто закутий у нерухоме тіло як заручник. Тепер пише навіть з розділовими знаками. Страшенно тішився, коли побачив внучку. Реагує на фото — вживу чи на телефоні, впізнає людей. Тексти, на жаль, не може читати. Але ми боремося далі. 

Зараз в ортопедії його готують до операції. Відчуття в ногах дуже слабо, або збережені. Тому дружина каже, що надії мало, що зведеться на ноги, але вона є. 

— Довго не могли дістати нищівний осколок, 2 см до стовбура мозку. Нічого, слава Богу, дістали, все добре. Ми дуже втішилися, — каже пані Наталя. — Нам всі лікарі досі пишуть, аби ми не пропадали і давали знати, як просувається лікування. Бо такі пацієнти для них вже як члени сім’ї. Попереду ще пластика черепа, але це у порівнянні з іншими не дуже складна операція. Головне вичекати, аби не було рецидиву. Це все після пів року... Надіємось, що зараз складуть ногу. 

Попереду в Миколи ще довгі місяці лікування і реабілітації. Точну суму, яка потрібна на це, важко навіть приблизно порахувати. До редакції звернулися друзі родини, які сподіваються на допомогу небайдужих. Як знак подяки за його службу і подвиг. Ми разом можемо допомогти Миколі звестися на ноги. 

Довідка

Контактні тел.: 097-814-77-64, Наталя (дружина)

063-326-91-14, Ніка Ткачук (донька)

ПриватБанк: 5168752130188926, Ткачук Ніка Олександрівна

IBAN

UA133052990262016400978485375

РНОКПП/ЄДРПОУ

3732406027

Призначення платежу: Поповнення рахунку, Ткачук Ніка Олександрівна

 

4441111070638428 Марія Смишнюк(Mariia Smyshniuk)

4441111090619960 (євро) UA383220010000026203354436520

SWIFT: UNJSUAUKXXX

За межами України: 

IBAN: GB17CLJU00997190428837

Smyshniuk Mariia

 

 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.