Ми — всі, хто тебе знав і любив, будемо вчитися жити без тебе… Прощаються з Василем Мармусом

Такі звістки б’ють як обухом по голові. Немає слів — тільки біль. Лети у вирій, Сину.

Там, серед українських Героїв, ти здобув своє місце. Залишаються нам недоспівані тобою пісні і осиротілі героїчні батьки. Незіграні ролі зіграє Софійка. І фільм буде про тебе, але не з тобою. Ми — всі, хто тебе знав і любив,  будемо вчитися жити без тебе…

Чортків опустився навколішки — в останню путь проводжають Героя Василя Мармуса.

Небо, вкрившись густими хмарами, не може стримати сліз, як і силенна сила людей, що прийшли віддати тобі останню шану…

Всі, хто знав Василя, в унісон твердять, що позитивнішої та кращої людини за нього – не знають. Він завжди з азартом брався за нові справи та все доводив до кінця. Коли почалась війна, не зміг залишатись осторонь та пішов служити добровольцем…

Василь Володимирович Мармус народився 26 квітня 1992 року у Чорткові. Закінчив місцеву школу №5, Прикарпатський військово-спортивний ліцей-інтернат, а згодом Тернопільський Національний педуніверситет. З початком російського вторгнення в Україну 2022 року пішов на фронт добровольцем. Воював у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. Загинув 11 вересня 2022 року на Харківщині.

— Розв’язана російською федерацією жорстока кровопролитна війна продовжує забирати життя найкращих синів та доньок України. У боях за визволення Харківщини загинув боєць 80-ої окремою десантно-штурмової бригади Василь Мармус, — сумну звістку повідомила Чортківська міськрада. — У Героя залишились мама, батько, дружина та донечка.

Війна скінчиться скоро, то вже готуй сценарій

Василь змалку навчився любити Україну та знав ціну нашої Незалежності, адже виріс у знаній в наших краях патріотичній сім’ї. Його батько – Володимир Мармус – відомий громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольних змагань, член легендарної «Росохацької групи», яка в ніч на 22 січня 1973 року вивісила у Чорткові українські прапори. За це його засудили до 6 років позбавленні волі у колонії суворого режиму з наступним засланням на 5 років…

Чортків знову у жалобі… Пам’ятаймо щосекунди, якою ціною Україна повертає окуповані території та кров’ю скількох синів та доньок утверджується наша Незалежність…

— Такі звістки б’ють як обухом по голові. Немає слів — тільки біль. Лети у вирій, Сину. Там, серед українських Героїв, ти здобув своє місце, — переконаний Володимир Ханас. — Залишаються нам недоспівані тобою пісні і осиротілі героїчні батьки. Незіграні ролі зіграє Софійка. І фільм буде про тебе, але не з тобою. Ми — всі, хто тебе знав і любив,  будемо вчитися жити без тебе…

Те, що почав батько, нині закінчує син

Василь телефонував Володимиру Ханасу востаннє близько тижня тому. «Васильович, війна скінчиться скоро, то вже готуй сценарій, будемо кіно знімати і показувати, — казав тоді Василь. — І щоб пісень було багато…»

«Друже, Василь Мармус, провожаючи тебе захищати нашу неньку-Україну, я чекав тебе живим!!! Від сьогодні ти залишишся у наших спогадах Героєм, таким завжди веселим, дружнім, ти — кращий, — пише Володя Рудик. — Тебе дуже не вистачатиме…»

— Ми мали зустрітися десь у Краматорську. Або в Чорткові, — поділилась Христина Коціра. — Я уявляла собі цю картину: Василь з батьком на дивані, в куті кімнати прапор, на стінах — старовинні ікони, а на полицях десятки однакових томів про ОУН-УПА: діаспорянські видання. Я була тут минулого літа. Мені дуже хотілося написати матеріал про Василь Мармус. Дуже. Про сина свого батька — дисидента, політв‘язня і чоловіка, що 1973-го року разом з друзями вивісив у Чорткові синьо-жовті прапори і відсидів за це сім років. Коли я побачила, що Василь воює, дуже загорілася — такою символічною була їхня родинна історія: те, що почав батько, нині закінчує син.

Ти був найкращим із нас, таким і залишишся назавжди

З Василем Христина домовилась: щойно він вирветься в Покровськ, Краматорськ чи, може, пощастить у Чортків, додому, на кілька днів, я примчу. Час від часу вони переписувалися, щоб звіритися.

— А на останнє моє повідомлення Василь чотири дні не відповідав. А я не мала сил радіти усім успіхам нашої армії, бо боялася, — зізналась Христина Коціра. — Вночі я дізналася, що Василь загинув.

«Василь Мармус, дякую тобі за все… Ніколи не збагну, чому такі чудові люди платять таку велику ціну... за всіх нас, — написала Дарія Гірна. — Царство небесне.

— Мій однокласник, справжній патріот України, козак, талановитий музикант, батько, — згадує Ihor Hevko. — Вася був першим, хто включив мені Рамштайн — його улюблий гурт на той час, я й не знав, що є важка музика і що вона така крута. Це  змінило все моє життя. Стільки років дружби і спогадів... Радість від визволення наших міст йде разом із такими страшними новинами. Вася, ти був найкращим із нас, таким ти і залишишся назавжди.

Низько вклоняюсь тобі, наш Герою…

«Багато думок і... — просто хочеться мовчати... Мовчки молитися за світлі душі наших героїв, — написав Oleg Gavrilyuk. — У боях за визволення Харківщини віддав своє життя за волю і славне майбуття нашої України, яскравий митець, чудовий музикант, духовик гурту «Октава», автор пісень, для багатьох, навіть старших колег, наставник і порадник, боєць 80 десантно-штурмової бригади, Чортківчанин Василь Мармус».

— Дуже важко передати усю палітру почуттів, що зараз ятрять душу... Сумно, бо Вася був позитивним, біля нього завжди було радісно, — згадує Олег Гаврилюк. — Чи зможемо ми колись переналаштуватись з мінорно-скорботних мотивів на мажорний лад? Не знаю... Бо навіть співаючи, ніби веселої, душа млітиме від сумних спогадів.

«Знаєш, Василь Мармус, а я буду сваритись з тобою… Бо ти мені позавчора пообіцяв передзвонити і не дзвониш. А ти знаєш, що я чекаю, — у словах Олег Гнатусько жаль і відчай. — Знову буду тебе мучити, що тобі передати, а ти знову будеш морозитися, що нічого не треба бо все є. А я все одно як всі ці півроку складу тобі ящик, а може й два того, що тобі не треба і буду передавати . Я за це навіть в Волонтери Бучаччини позивний отримав «Мармус», бо так як тобі нікому нічого не передавав. Бо ти не був, ти є як рідний. І я хотів , щоб ти хоч трошки тієї домашньої та рідної турботи відчув.

— Я не знаю, чи ти міг бути інакшим, ніж ти був, — каже Олег. — Вибач мені, але я зізнаюсь: ти казав, що сліпий як кріт і можуть комісувати, але нікому не кажеш… Бо ти знаєш, що роботи з тими с…ками. І успішно це доводив. А ти не міг бути інакшим. Такий стержень, як в тебе заклав батько Володимир Мармус, бажаю мати кожному українцю!

«Я пам’ятаю, як ти тішився тій машині. Музикант, Чортків, Борітеся поборете… Я тобі не казав, але ми на неї гроші зібрали мало не за пів дня, — поділився Олег Гнатусько вже із загиблим другом. — Чесно, вона зробила свою місію і берегла тебе як могла. Братю, бо для тебе не шкода нічого, і такого як ти друга треба ще знайти. Чесно, я бачу, як клацаю зараз на клавіатурі, а ти точно смієшся…. Бо я шукав фото за 10 років і жодного не знайшов де б ти щиро не усміхався. Я хочу, щоб тебе запам’ятати таким як ти є — щирим, дружнім, вихованим, ввічливим і забавним. Ми все переживемо і дочекаємось твоєї та нашої перемоги. Низько вклоняюсь тобі, наш Герою…»
 

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, дружині і донечці, рідним і друзям, землякам і побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам'ять, шана і слава тобі, Герою... 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.