Микола Лецкалюк: "Якщо люди впізнають на вулиці, вітаються, то роки я прожив недарма"

Працівник ДАІ, якого знають тисячі водіїв Тернопілля, пішов на пенсію у самому кінці 2012-го.
Нагадаємо, приїхавши у Тернопіль на початку 1990-х, пан Лецкалюк пройшов шлях від старшого сержанта до підполковника міліції. Початок його роботи припав на час, коли ще тільки починали масово з’являтись автівки на дорогах. Відстежувати авто потрібно було за картотекою. Електронну базу даних лише починали створювати.

 
- Як потрапили у Тернопіль?
- Я - родом з Рівненщини. Навчався у Рівненському державному інституті культури. У Рівному навчалася і моя дружина. Вона закінчила навчання на рік раніше і поїхала в Тернопіль, де отримала роботу. Тож, закінчивши навчання, я теж приїхав в Тернопіль.

- Яка у вас була спеціальність?
- "Бібліографія, бібліознавство, суспільно-політична література". Словом, я - бібліотекар.

- Ким мріяли стати?
- Військовим. Я хотів навчатися у Львівському військово-політичному училищі. Але не вступив, бо не було направлення. Таких видавали на рік лише три на область. Тож я й пішов у суміжний, так би мовити, інститут. Однак після служби в армії перехотів бути військовим.

- Із чого починали свою службу?
- Більше двох місяців ходив стажером на дорогу. Брав участь у регулюванні дорожнього руху, причому у цивільному із пов’язкою дружинника. Мені видали жезл, але форми я не мав. Пригадую, відбулася одна із перших зустрічей із тодішнім керівником Державтоінспекції – Віктором Тарасовим. Він запитав, яка у мене освіта, я відповів. А він: "Нам працівників з такою освітою – не треба".

- Чим запам’яталися перші роки роботи в ДАІ?
- На початку 90-х ми ходили ще у радянській формі із нашитою українською символікою, в галіфе, у чоботах – взимку, восени. Я був старшим сержантом, інспектором дорожньо-патрульної служби, тому у мене чоботи були не офіцерські. Шкіряні видали пізніше.
Доводилося виїжджати і вночі, бо на дорогах грабували автобуси, легківки. А ще - для надання допомоги районним відділенням надавали відрядження на тиждень. Ми ходили у школи, проводили бесіди.

- Чи пам’ятаєте свої перші завдання?
- О, досі пам’ятаю свого першого затриманого. Ми були в цивільному, у засідці у дворах. Адже у 1991-1993-му з автівок часто знімали колеса. У той самий вечір надійшов виклик, що грабують ятку на Київській. Такі металеві кіоски почали тоді тільки-но з’являтися. З них просто зривали замки. На виклик виїхала група. Спіймала двох злодіїв, а третій втік. Він якраз і пробіг повз нас. Ми ще здивувалися: третя ночі, а людина так кудись несеться. Ми йому: "Ти куди?", а він: "Додому". Ми того чоловіка затримали і привели в опорний пункт. Там і почули, хто він такий. За це нам навіть премію дали. Здається, 30 рублів.

- Чи багато тоді транспорту було?
- Набагато менше, ніж тепер. У 1992-1993-му у нас почали з’являтися нові ВАЗи. Лише потім пішли іномарки. Номери у багатьох були на звичайному картоні. Таких водіїв треба було змушувати реєструвати авто. Ми ходили у рейди, аби виявити незареєстровані автівки. За ніч на арешт-майданчик ставили два-три авто. За два тижні господарі вже ставили їх на облік.
У технічному плані тоді працювалось важче, адже відстежувати авто потрібно було за картотекою. Електронну базу починали створювати у 1995-1996 роках.

- Як у 90-х водії реагували на працівників ДАІ?
- Повага до працівника ДАІ тоді була більшою. Нам навіть не відповідали зверхньо. Не було такого, як зараз: молодий-зелений, у 18 років отримав права, бо тато з мамою купили машину, при зупинці на дорозі відразу в лоб запитання "Чого зупинили?!". Зрозуміло, свої права треба знати, відстоювати їх. Але ж не забувати і про обов’язки.
Якщо ми зупиняли водія, а у нього не було водійського посвідчення - забув документи вдома, то чоловік їхав додому і все привозив. Якщо зараз відпустити водія за посвідченням, малоймовірно, що він повернеться.

- Який виїзд запам’ятався найбільше?
- За останні 20 років, відколи я працюю у відділі профілактики, не було таких резонансних аварій, на які я не виїжджав би. Що це поняття означає? Автопригода, де є троє загиблих чи п’ятеро потерпілих.
До речі, якщо до вигляду поранених і загиблих ще можна з роками звикнути, то до болю і сліз родичів – ні. Пригадую випадок: якось батько із сином врізалися на "Москвичі" в жатку комбайна. Чоловік загинув, але хлопчик залишився живий, бо жатка пройшла в нього над головою. Згодом було важко пояснювати родичам, чому ж батько загинув. 

- Як знімаєте стрес?
- Який стрес? Це робота… Кожен працівник міліції проходить перевірку у психолога. Він визначає, наскільки людина готова до такого. Я жодного разу не "завалював" бесіду з психологом.

- Чи траплялись на роботі кумедні випадки?
- Такого у нас вистачає. Якось в управління прийшов скаржитися водій. Мовляв, його зупинили двоє співробітників ДАІ і щось чоловікові не сподобалося. Прізвищ даішники начебто не називали. А це були наші працівники - Дикий і Рекут. Так вони йому й сказали, але водій почув "дикий рекет".
Якось працював у нас спецпідрозділ "Кобра". У них була форма із білими аксельбантами. Почали вони зупиняти "Запорожця". Водій – старший чоловік не зупинився. Вони подумали, що водій – нетверезий. Почали наздоганяти. Той врешті спинився, вийшов з авто і каже: "Хлопці, звичайно, вибачаюся, але вперше бачу, щоб авто дозволили зупиняти музикантам".
Зупиняємо якось водія, а він не реагує. Наздоганяємо, знову зупиняємо – став. Підходимо, а він із обуренням: "Хлопці, ви що не бачите? Я без гальм їду!".

- Якби повернути час, чи хотіли б щось змінити?
- Звісно, у такій роботі вистачає негативу. Багато-хто ДАІ не любить, мовляв, такі-сякі. Але коли трапляється біда, біжать до нас. У чому вимірюється любов народу до того чи іншого персонаж? В анекдотах. Згадайте, наприклад, Чапаєва. Про ДАІ теж анекдотів вистачає. Тож, думаю, нічого не змінював би. Якщо люди впізнають на вулиці, вітаються навіть на ринку, у магазинах, отже, роки я прожив недарма.

Окремо - Бувало, на сон – лише година
- Чи маєте хобі? Як проводите вільний час?
- Коли приходив додому з роботи, то мав єдине бажання – відіспатися. Адже нерідко на сон випадала тільки одна година. У кращому випадку міг погортати газету, якщо не читав новин в Інтернеті, подивитися телевізор. Хобі не маю, але маю захоплення – люблю робити ремонт у помешканні. Звісно, не йдеться про роботу, яка вимагає руки майстра, скажімо, заміна вікон, а все решта – будь ласка!
Коли маю вільний час, люблю готувати. Якщо, наприклад, вранці у неділю я вдома, отже - сніданок за мною. Люблю запікати картоплю, готувати відбивні, фаршировану картоплю, запечену в духовці. Подобається смажити рибу. Не люблю мати справу з тістом. Щось не дуже це у мене виходить.

Довідка
Микола Лецкалюк народився 20.12.1966 р. У 1984 р. вступив в Рівненський державний інститут культури. 1985-1987 рр. – служба в армії. 1987-1990 рр. – продовження навчання у вузі. У січні 1991 р. влаштувався на роботу в Державтоіснпекцію, на посаду інспектора дорожньо-патрульної служби. Із кінця 1991 р. почав працювати інспектором у службі профілактичної роботи обласної ДАІ. 

Світлана ГРИВАС,
0-96-709-74-60

Стежте за новинами Тернополя у: Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.