Молились всім селом, аби Бог врятував після поранення. Тернопільщина попрощалась з Юрієм Боднарчуком

• Юрій поїхав у військкомат у свій День народження, 28 лютого. Чоловік вже мав бойовий досвід і служив по мобілізації у 2014-2015-х роках.
• Вдосвіта 1 липня рідні дізнались, що їхнього Юру поранили. Усі в селі молились, аби тільки одужав. На жаль, через кілька годин чоловіка не стало.
• У громаді оголосили дводенну жалобу та приспустили державні прапори.

Знову страшна звістка прийшла в Борщівську громаду.

У шпиталі через важке поранення не стало мешканця с. Пилатківці Юрія Боднарчука. Йому було всього 46 років. Юрій не мав власної родини, проживав із батьками. Проте за спиною вже був бойовий досвід.

 

— З глибоким сумом повідомляємо, що в результаті артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України 1 липня 2022 року загинув гранатометник 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А 0536 Юрій Боднарчук, — повідомили у Борщівській громаді. — Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого. Сумуємо разом з вами. Слава Герою! Герої не вмирають!

 

Юрій Богданович Боднарчук народився 28 лютого 1976 р. у селі Пилатківці колишнього Борщівського району. Чи то так співпало, але у військкомат, з початком повномасштабного вторгнення, чоловік поїхав саме в День свого народження. Тоді його відпустили. І вже наступного дня Юрій знову прийшов, пройшов медкомісію і пішов захищати рідну землю та нас з вами.  

Служив на Донеччині. Вже траплялось так, що рідні не мали з ним жодного зв’язку. Коли ж дзвонив, Юрій ніколи не жалівся, як би важко не було. Коли ж односельці питали, чи щось йому потрібно, завжди відповідав, що все у нього є, розповів староста с. Пилатківці Ігор Войчишин.  

 

— Наш Юрій не мав своєї сім’ї, проживав із батьками, — розповів староста. — У нього залишились мати Надія, батько Богдан і сестра Ольга. Саме матері 1 липня по обіді сповістили: їхнього Юри вже немає.

Вдосвіта того ж дня рідні дізнались, що Юрка серйозно поранили. 

Рідні сильно хвилювались, бо напередодні Юрко не виходив на зв’язок. Але таке траплялось і раніше. Тому вірили, що все буде добре, Юра матиме можливість, обов’язково дасть про себе знати. Сестра пригадувала останній дзвінок, за два тижні до загибелі. Тоді Юрко запевняв, що все нормально — не хотів, аби рідні хвилювались. Переживав за літніх батьків, хотів їх вберегти від гіркої правди. На жаль…

 

— Роботящий, спокійний, нормальний чоловік, — пригадує староста. — Він офіційно не працював, але після того, як повернувся із тоді АТО, отримав статус учасника бойових дій, тоді ж йому дали 2 га землі. Родина має господарку, садили городи – то роботи в Юрія вистачало завжди. Шкода, дуже шкода — ще жити й жити…   

У неділю, 3 липня, у селі зустріли труну із тілом свого Героя, а наступного дня Юрія провели в останню путь. Поховали чоловіка на місцевому цвинтарі у селі, де він народився й проживав все своє життя. Доки ворог не відібрав його життя на далекій Донеччині.

У Борщівській громаді оголосили дводенну жалобу та приспустили державні прапори. Борщівщина вже п’ятий день поспіль в жалобі – напередодні там провели в останню путь Миколу Дитка.

 

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, сестрі й родині, односельцям і побратимам. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.