Краснопуща монастир

- Справа повернення тягнулася довгі роки. Нарешті нам віддали обитель, - розповідає настоятель монастиря Різдва святого Івана Хрестителя Чину святого Василія Великого у Краснопущі отець Степан Романик. - Те, що ми отримали, можна назвати руїною — до такого стану довели.

Роботи – на багато років

У радянські часи пам'ятку архітектури спотворили до- і перебудовами, а вже в наші - у будівлю з метрової товщини вікнами поставили металопластикові вікна. Частину стін зсередини вкрили пластиковою вагонкою. Мур почав “їсти” грибок. Усередині — сирість і відчутний запах затхлості. А в підвалі — краплі води на склепіннях і комунікаціях.

- Та це вже не пахне, як було. Отець уже провітрив, - каже активіст відновлення монастиря, місцевий житель Іван Макух, який супроводжує нас обителлю.

Як свідчать написи над дверима кімнат-келій, за часів божевільні у цих приміщеннях на 15-17 кв. м жили по четверо чоловіків. У багатьох кімнатах — облізлі стіни, вилущена фарба, розбиті двері. У санвузлах — іржаві вмивальники, такі ж труби. Унітазів не було. Натомість бетонні муровані спуски. У них досі лежить людський послід — інтернат передав приміщення Церкві, не прибравши за собою! Замість витяжки у туалетах — дірка у дерев'яній підвісній стелі.

Горище. Туди ведуть старі, ще довоєнні сходи. При його огляді виникає неабияке здивування, як заклад успішно проходив перевірки на пожежну безпеку? Адже під дахом валяються купи старого одягу, матраси, шматки тканини, первісне призначення якої важко зрозуміти. Тут же — пляшки з-під горілки. Крізь дірки у даху світить сонце... Відтак у василіян буде багато роботи, аби довести все до ладу.

Плани і земля

- Зробимо кахельні грубки у трьох келіях і на зиму плануємо з Божою поміччю перебратися до монастиря, - говорить отець Степан Романик. - Цього року збираємо дерево, адже потрібно робити новий дах і розібрати добудову часів Союзу, яка псує вигляд обителі. Тоді й вивеземо все сміття з горища. Треба також оббити стару штукатурку. Згодом встановити дерев'яні вікна, зробити все, як було колись.

У монастирі буде 12 келій. Частину кімнат використають для духовних навчань віруючих.

Відродженню обителі перешкоджає і буденна бюрократія. Так, настоятель витратив місяць, щоб добитися дозволу отримувати 20 кВт електроенергії з трансформатора інтернату. Іншого поряд просто немає.

- Ми зверталися до сільради, аби нам надали ділянку біля монастиря. Треба ж обладнати парковку для машин паломників, місце для торгівлі під час прощ, - продовжує настоятель. - Але в сільраді сказали, що не можуть цього зробити.

Справді, як каже сільський голова Євген Наконечний, монастир і земля розташовані за межами населеного пункту. Тож ділянка — у компетенції облради.

- Ми можемо виділити щось тільки у межах населеного пункту, якщо до нас звернуться - говорить сільський голова. - Щодо землі біля монастиря, то психоневрологічний будинок-інтернат має ще радянський акт на землю — 52 га. Вона — у компетенції облради. Монастиреві потрібно спершу оформити право власності на саму будівлю. А вже потім — звертатися до облради щодо землі.

Настоятель планує оформляти документи на монастир наступного року — після знесення добудов.

- Якщо це зробити тепер, то документи доведеться робити двічі, - пояснює отець Романик.

Тож питання землі під монастирем — йдеться про сад і город біля нього — зависає. А оскільки город потрібен, монастир таки планує звернутися до сільради із проханням про виділення ділянки деінде.

Щодо позиції закладу, то її визначає облдепартамент соцзахисту.

- Наразі у будинку-інтернаті є три корпуси, 91 підопічний і 62 працівників, які чергуються у три зміни, - розповідає директор департаменту Вадим Боярський. - Власником землі є територіальна громада, і тут вирішує облрада. Наша позиція така, що землі має залишитися достатньо для функціонування закладу. Якщо будуть погоджені позиції монастиря, облради і закладу, то ми надамо погодження про виділення частини ділянки для монастиря.

До слова, сільський голова констатує, що левова частка із 52 га інтернату заростає бур'янами.

- У 2013 році ми зверталися в інспекцію сільського господарства і вони приїжджали, - каже пан Наконечний. - Але заклад не забажав відмовитися від землі, хоча на ній нічого не сіє і не садить.

Монастир та інтернат тепер розділяє річка. Заклад займає частину майна, яке до війни належало церкві. Сам факт повернення обителі протягом років породжував серед працівників інтернату чутки, що їх звільнять. Мовляв, заклад ліквідують. Але про таке навіть не було мови. Штат збережений, констатує пан Боярський.

- Ми раді, що ця подія відбудеться, - говорила нам про передачу монастиря керівник апарату обладміністрації і депутат облради Марія Чашка ще 6 червня.

Пані Чашка, ще й як голова комісії облради з питань соцполітики, справді багато доклалася до вирішення проблеми.

- Ми зробили все, що могли, - сказала згодом вона.

Як показує ситуація, влада може зробити більше. І тепер облрада та обладміністрація — наразі там керують націоналісти-свободівці — мають усі важелі, щоб повернути хоча б частину з тієї монастирської землі, яку свого часу відібрали інтернаціоналісти-комуністи.

А поки історичну справедливість потроху відновлюють, до Краснопущі йдуть віруючі. Приміром, за час нашого годинного перебування у монастирі туди прийша сім'я з Івано-Франківська. Люди, які не мають власного авто, добиралися до святині з чудотворною іконою громадським транспортом. І їх не злякало, що до Краснопущі треба йти 4 км пішки від місця зупинки автобуса у Розгадові. Як і те, що не всі автобуси, про які повідомляє табличка на зупинці громадського транспорту, насправді курсують.