«Мріє повернутися в рідний дім. А все погане — забудеться». З полону повернувся Анатолій Копча

Коли дізналися, що Анатолія повернули в Україну, мама військового розплакалася. Літня жінка з онуком вже їздили провідати чоловіка, де він перебуває на реабілітації. Донька на зустріч із батьком поки поїхати не може, бо зараз з донечками, яким два з половиною рочки і чотири місяці. Про молодшу онучку дідусь навіть не знав…

«Ми безмежно раді, що тато повернувся додому — це найважливіше для нашої сім’ї, — каже Софія Глушко. Її батька 6 березня звільнили з російського полону. — Зараз головне — його відновлення і час із рідними. Він каже, що найбільше мріє повернутися в рідний дім. Запевняє, що все погане — забудеться. Ми чекали — і дочекалися…»

Анатолію Копчі з Монастириської у серпні виповниться 55 років. І ювілей він відзначатиме вже у колі рідних. Вдома на нього чекали мама Ольга, дружина Галина, яка зараз перебуває за кордоном, та двоє дітей — син Степан і донька Софія. Діти дорослі, і в кожного своє життя, а донька Софія вже має власну родину. І, перебуваючи в полоні, Анатолій навіть не здогадувався, що він вже двічі дідусь — про молодшу онучку, якій зараз чотири місяці, Анатолій не знав. А старшу онуку бачив востаннє, коли їй і року не було. 

Був другий вихід

Анатолій Копча тривалий час працював у будівельній справі за кордоном. Повномасштабне вторгнення застало його у м. Монастириська, звідки родом і там проживає все своє життя. У 2024 році його мобілізували — чоловік у складі 46-ої бригади потрапив на Донеччину. Влітку 2024-го він перестав виходити на зв’язок. Донька Софія згадує, як хвилювалася і щораз набирала батьків номер, але зв’язку не було. Тоді вона зателефонувала до військової частини. Там і дізналася, що батько зник безвісти. Що він із побратимами не повернувся із завдання. Це був другий бойовий вихід Анатолія. 

Місяць про чоловіка не було ані звістки. Де він, як, чи живий — рідні не знали, згадує донька. Лише пізніше з’явилося відео, яке дало підстави вважати, що військовий потрапив у полон.

— Я почала шукати інформацію в телеграм-каналах і приблизно через місяць побачила відео, з якого стало зрозуміло, що він у полоні, — пригадує донька. — Після цього ми зверталися до всіх можливих інституцій — Координаційного штабу, омбудсмена, Червоного Хреста. Через 3-4 місяці через Червоний Хрест отримали повідомлення, що російська сторона підтвердила полон. 

Увесь цей час родина не мала жодної прямої інформації про умови утримання. Вони писали йому листи через Уповноваженого з прав людини і Червоний Хрест. Відповідь надійшла єдиний раз і була лаконічною: «Я у полоні. Зі мною все добре». 

«Це була така ейфорія…»

«Вітаємо, вашого батька звільнено» — таке повідомлення отримав син від Координаційного штабу 6 березня. На нього чекали майже два роки, коли тримала лише віра: він вистоїть, витримає все і повернеться, згадує донька. 

Софія шукала батьків номер через Координаційний штаб, але, зателефонувавши, виявилося, що там інший звільнений військовий. Через деякий час вона таки почула батьків голос у слухавці. 

— Це була така ейфорія… Просто радість і сльози одночасно, — згадує Софія Глушко. — Розмова була про прості речі: як ти, як справи. Я розповідала про себе, про дітей — так, він навіть не знав, що у мене народилася друга донечка. Він дуже зрадів.

Зараз, кажуть, найголовніше — це відновлення після пережитого. Про полон Анатолій не говорить взагалі, а рідні й не розпитують. На все свій час — захоче, розповість сам. Бо найголовніше для них зараз здоров’я чоловіка і його повернення до звичного життя.

Допомогла віра

Син Степан із бабусею Ольгою вже їздили до Анатолія, коли закінчився карантин. Дружина Галина теж збирається в Україну, аби побачитися з чоловіком. А Софія чекає зустрічі, аби нарешті обійняти тата та познайомити його зі своїми доньками. Бо він зізнався, що дуже хоче їх побачити. 

— Бабуся зараз щаслива, — каже Софія. — Після смерті дідуся мобілізували тата. Вона залишилася зовсім одна. Ми, звичайно, їздили до неї, і вона приїжджала в гості. Але вдома була сама. Тепер не може дочекатися, коли тато повернеться додому. Вона так на нього чекала… 

Софія каже, що пройти цей шлях і витримати допомагала віра. Адже не сумнівалася, що батько повернеться. Але рідні не сиділи, очікуючи на цей день, а робили все, що він них залежало: звернення, листи, документи, пошук інформації.

Попереду — адаптація після полону і повернення до життя поруч із родиною.

— Він каже, що просто хоче до рідного дому, — і це його головне бажання зараз, — каже донька. — Нехай всі дочекаються рідних додому. Це найголовніше…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.