Мріяв побувати на хрестинах онучки, якої так і не побачив. Прощаються із Василем Наконечним

• Василь у перші дні війни взяв наплічник і пішов добровольцем захищати дітей з онуками. Через кілька днів на війну вирушив його син, теж Василь.  
• У березні донька подарувала старшому Василеві онучку Софійку. Дідусь мріяв потрапити на хрестини до онучки, тому малечу довго не хрестили.

 

Роботяга, Господар і Людина – все з великої літери. Тільки так у Лідихові, що на Кременеччині, згадують Василя Наконечного. Він помер напередодні у госпіталі в Дніпрі від поранень, отриманих під час боїв.  8 липня його провели в останню путь у селі Почаївської громади, до якого він переїхав на початку 80-х, і відтоді воно для нього стало рідним. Там він одружився, там народились його двоє доньок і син та п’ятеро онучат.

Пішов на війну у перші ж дні

— Василь Максимович Наконечний із села Лідихів Почаївської громади, військовослужбовець ЗСУ, став Героєм, віддавши своє життя за волю та незалежність України у війні проти російського окупанта, — повідомили в Почаївській громаді. — 8 липня 2022 року о 14:00 годині вшанують та проведуть в останню дорогу загиблого земляка з центру Почаєва, біля меморіалу Захисників України.

Старший Василь пішов на війну на початку лютого, в перші дні повномасштабного вторгнення в Україну. У березні в нього народилась п’ята внучка Софійка, якої він навіть не встиг побачити, розповіла Алла Зарівняк, староста с. Лідихів.

Василь Максимович Наконечний народився 25 січня 1964 року у с. Дружба Рівненської області. У родині було шестеро дітей: двоє доньок і четверо синів. Ще один брат, Микола, теж в зятях і Лідихові. Один з братів проживав на Харківщині вже давно загинув на Благовіщення. На початку 80-х Василь прийшов в зяті у сусіднє село – Лідихів. Відтоді там і проживав.  

— Роботяга, Господар і Людина — це все з великої букви, — згадує староста. Жінка ледь стримує сльози, коли згадує про односельця. — Таких як він зараз мало. Дбав про свою сім’ю, всім забезпечував.  Це була надзвичайна людина. Люди в селі його дуже поважали.  Він із багатодітної родини, їх у сім’ї було шестеро, всі там такі - щирі й робітні. Це надзвичайно гірка втрата для усіх нас. Царство небесне його душі. Нехай з Богом спочиває. Він наш Герой…  

З фронту на похорон батька відпустили сина загиблого — Теж Василя. Батько пішов на фронт у перші дні війни, через днів два туди ж відправили єдиного сина. Разом із дружиною Галиною Василь виростив та виховав ще й двох доньок – Олю та Наталю. Дочекались народження п’ятьох онучат. Наймолодша Софійка народилась у березні. І дідусь навіть не встиг побачити крихітку. Найбільшою його мрією було побувати на хрестинах онучки. Тому малятко довго не охрестили – чекали на приїзд дідуся, розповіла братова Ганна Наконечна.  

З великої букви Людина

— То така людина була – з великої букви Людина, — Ганна Наконечна плаче за чоловіковим братом і не може втримати сліз. — Змалечку трудився, був трактористом, далі на шахті в Донецьку працював, по заробіткам і кругом, щоб родину забезпечити і дітям помогти. Золота людина була. Почалась війна — узяв сумку, пішов в магазин, накупив для родини чимало харчів і всього потрібного. Потім взяв маленького наплічника і каже, мовляв, йду воювати. А діти нехай не йдуть, хай побудуть ще вдома. І щоб сюди ворог не дістався, а внучата народжувались в мирі. А через два дні і син пішов на війну. Та мати бідна — серце розривалось…

Спочатку Василь служив біля Коростеня, поблизу білоруського кордону. Згодом військових перекинули під Запоріжжя. Кілька днів тому родині подзвонили, що Василь у госпіталі в Дніпрі. Що під вечір зробили операцію, над ранок ще одну. Невдовзі рідним повідомили, що Василя не стало…

— Доброї вдачі завжди був наш Василь, любив пошуткувати, — пригадує братова. — Прекрасна людина, ніколи нікого не обділив увагою, всім помагав. Дуже любив своїх дітей та обожнював онучат. Двоє з них, Василевих дітей, з ними живуть – Марта і Сашко. Ще троє, Наталчиних, — у Кременці. Ще одна донька Оля, — незаміжня,  у Львові живе і працює перукарем. Він цих дітей обожнював, він ними й онучатами жив.

Син Василь зараз служить поблизу Северодонецька. Чоловіка ненадовго відпустили додому, аби провів батька в останню путь. А родина молить Бога, аби хоч із сином було все гаразд…

 

Редакція висловлює щирі співчуття дружині, дітям й онучатам, братам, сестрам, всій родині, односельцям, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.