Добра дитина, дуже добра. І любив Україну понад усе. Прощаються з розвідником Миколою Дитком

• Коли вирушав на війну, Микола попросив друзів, аби поховали його біля дідуся. Й посадили поруч калину.
• «Це дуже добра дитина, розумна, справедлива, порядна – слів замало, аби про нього  говорити», кажуть у селі. І ще розповіли, що понад усе він любив Україну. І щонеділі ходив до церкви, де молився, аби його мама одужала…

І знову жорстока війна з рашистами забрала молоде життя захисника-патріота з Борщівщини.

У травні, коли був на навчанні, Микола Дитко відсвяткував свій 26-ий день народження. Вже 1 червня він керував розвідувальним взводом в одній з бригад, яка несла службу на Донеччині. 27 червня молодший лейтенант загинув в бою… А на його рідній Борщівщині оголосили триденну жалобу і приспустили державні прапори.

Мобілізували 20 березня, з 1 червня був на фронті 

— Вірний військовій присязі, в результаті артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України, 27 червня 2022 року в бою загинув командир розвідувального взводу однієї із бойових бригад ЗСУ молодший лейтенант Дитко Микола Миколайович із села Верхняківці Борщівської громади, — повідомив начальник другого відділу Чортківського РТЦК та СП Богдан Вербіцький. — Щирі співчуття рідним та близьким. У цей важкий для України час схиляємо голови в глибокій скорботі! Вічна пам'ять та слава Герою!

Дитко Микола Миколайович народився 18 травня у Верхняківцях на Борщівщині. Закінчив місцеву школу, потім коледж у Борщеві, а згодом самотужки вступив до Львівської політехніки. Там закінчив військову кафедру й отримав звання молодшого лейтенанта. 20 березня Миколу мобілізували та направили на навчання до військової академії в Одесі. 1 червня він вже керував розвідувальним взводом у складі 14 бригади. 27 червня загинув у бою на Донеччині.

У Героя залишились мама Олександра Ярославівна, батько Микола Андрійович та старший брат Олег. Саме він тепер буде опорою для матері, яка хворіє. Власної сім’ї Микола створити не встиг…

— Цей хлопчина дуже добрий. Розумний, справедливий, порядний — повірте, слів замало, аби про нього говорити, — староста с. Верхняківці Любов Мицик плаче… — Добра дитина, дуже добра. Любив Україну понад усе. Дуже хотів, щоб вона була вільною. Любив Бога, ходив щонеділі до церкви. Дуже любив свою маму — у них був надзвичайний зв’язок. Дуже хотів, щоб мама одужала і жила довго-довго…

Місцеві розповідають, що Коля вчився грати на гітарі, і разом з односельчанином склали козацьку пісню. Неодноразово грав на гітарі й для односельчан, адже це було його улюблене хобі.

Все досягав власними силами

— Таким був наш Коля, — каже староста. — Останнім його бажанням було,  щоб його поховали біля дідуся. І посадили біля нього калину — це він написав своїм друзям, коли йшов на війну. Відчував, певно, бідний…

Із села зараз служать 14 хлопців, точніше – 14 було разом із Миколкою, поправляє себе староста. З 2014 року учасниками бойових дій було четверо односельців. Але всі, слава Богу, повернулись додому живими і здоровими. Для села це перша втрата. Ще й така гірка і величезна…

— Коля останнім часом вчився у Львові, вступив туди самотужки, мав бути газовиком-будівельником (Микола здобув ступінь магістра з відзнакою у 2020 році у напрямку "Будівництво та цивільна інженерія" - прим. авт), — пригадує староста села. — був мудрим і наполегливим. Ще паралельно працював у польській фірмі. Знав польську й англійську мови. Їздив до Парижу, мандрував Іспанією, Німеччиною, Польщею та Францією.— Дуже толкова дитина. І всього – абсолютно всього, — добивався власними силами. Але найбільша його мрія була, аби мама була живою-здоровою.

Коли мамі сповіщали про смерть сина-Героя, у дворі чергували медики. Стан жінки описати важко. Її син дзвонив тижнів за два до загибелі востаннє. Але попередив маму, що зв’язок може бути дуже поганим, тому, аби не хвилювалась, обіцяв надсилати їй в один із додатків "плюсики". Мати дуже чекала тих знаків — телефон подав сигнал, є новий "плюс", значить з її дитиною все в порядку. Одного дня телефон замовк…  

Алеї Героїв у цьому селі ще не було. У перший день липня с. Верхняківці зустріло свого Героя, а 2 липня провело його в останню путь. А біля могили невдовзі ростиме калина…

Редакція висловлює щирі співчуття мамі, батькові, братові і всій родині, односельцям, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.