На війні був з перших днів, а тепер йому назавжди 23. Тернопільщина прощається з Андрієм Фаюрою

• Він ріс у багатодітній родині, був молодшим із братів. Коли навчався у школі, був послушником в церкві, а в армії – відмінником служби.
• Дуже приємний хлопчина, з ним можна було поговорити на будь-яку тему. Добрий, щирий і вихований. Він завжди був достойним поваги. А тепер і шани та вдячності усіх, хто його знав, адже віддав за нас з вами найдорожче – своє життя.

Кременеччина у скорботі …

Під час виконання бойового завдання від рук окупанта загинув 23-річний Андрій Фаюра, якого досі у селі називають «наш Андрійко». Серце молодого хлопця зупинилось 5 вересня 2022 року. А на війні він від 25 лютого — пішов в перших рядах, щойно почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну.

Фаюра Андрій Анатолійович народився 1 лютого 1999 року, житель с. Піщатинці Борсуківської територіальної громади Кременецького району.

Був порядним, справедливим і добрим

У Героя залишилась мама Оксана Антонівна, старший брат Роман та двоє сестер – Анжела та Ірина. Андрій із братів був молодшим.

— Андрійко виріс у дуже працелюбній сім’ї, мама порядна, толкова і хороша та дуже гарно виховала тих дітей — у повазі до інших, а таке зараз рідкість, — розповів староста с. Піщатинці Микола Панчук. — Дуже дружна сім’я. А ті діти завжди стояли один за одного. Тому й Андрійко в них таким виріс: порядним, справедливим і добрим. Дуже приємний хлопчина. Був. Болить за тією дитиною, дуже болить…

Після закінчення школи Андрій Фаюра навчався в Зборівському технічному коледжі, а потім, під час армії, був відмінником строкової служби. Згодом працював на різних роботах, аби заробити копійку, поділився староста.  

— Дуже приємний хлопчина, з ним можна було поговорити на будь-яку тему,  життєвий хлопець, — каже Микола Панчук. — Ніхто з односельчан поганого слова про нього не може сказати. Він, повірте, достойний поваги. Що не попросиш – він завжди послухає. Завжди брався за любу роботу. Коли навчався у школі, був послушником в місцевій церкві. А на таке не кожна дитина піде.

Заспокоював маму, що все добре

Зараз із невеличкого селища на фронті 11 односельців. Вже 10, поправляє себе староста. Андрійко та ще троє хлопців пішли на війну у перший день повномасштабного вторгнення.

Місяць-півтора тому Андрій був в Тернополі на реабілітації. Наскільки серйозним було поранення — ніхто деталей не розпитував. А як питали у матері, як там син, вона казала – все добре. Бо і її Андрійко ніколи не скаржився на труднощі. А, щойно одужав, повернувся на передову.

— То є дуже велика біда для сім’ї, для села – втрачати таких людей, він ще юний зовсім, — староста ледь стримується. — Йому б жити й жити… Але ми триматимемося і обов’язково переможемо. Бо наш Андрійко віддав заради цього найдорожче – своє життя.

Редакція висловлює щирі співчуття мамі, сестрам і братові, родині, друзям, односельцям, побратимам і всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.