Як військовий із Тернопільщини обороняв позиції із кулею в спині

Як військовий із Тернопільщини обороняв позиції із кулею в спині

Миролюбивого і спокійного айтішника з Тернополя повістка перетворила на воїна-піхотинця. У боях він отримав два поранення. Наш герой — командир механізованого взводу Володимир.

Він не був у числі тих, хто поспішав у перші дні до комісаріату, намагався бути корисним як волонтер, вірив, що є люди, які краще підготовлені для оборони зі зброєю в руках. Однак отримав повістку і зрозумів, що іншого варіанту немає. Так агент підтримки програмного забезпечення став командиром механізованого взводу. Будучи студентом, пройшов військову кафедру — саме там набув знань і навичок військового. Однак війна виявилася суворішим учителем — боляче торкнулася його двічі: кулею у спину та осколком у скроню. 

Саме останні місяці на фронті Володимир назвав найбільш напруженими і небезпечними. Зі своїми побратимами упродовж пів року обороняли спершу південні, потім — східні рубежі. Якщо на півдні відчутно просувалися вперед, то у східних регіонах окупанти ніяк не хотіли відпускати позицій — постійно поповнювали свій особовий склад і накопичували техніку. 

— Ми воювали зі стрілецькою зброєю, а звідти, окрім ворожої піхоти, стріляли і  міномети, і ствольна артилерія, і ручні та протитанкові гранатомети, — розповідає Володимир. — За нами йшла підтримка також, а протитанкові засоби нам доводилося використовувати тільки для ведення вогню по ворожих окопах. 

Зважаючи на загрозу з боку противника, наших скрізь прикриває артилерія, а підрозділ Володимира допомагає артрозвідці виявляти цілі.

Домашня їжа додає наснаги

При постійних обстрілах згадував мирне життя до війни, навіть якщо воно часом видавалось монотонним, тепер зрозумів, що в цьому і було найбільше щастя. Запитуємо, чи попри інтенсивність боїв була можливість відпочити, чи немає проблем з їжею на передовій?

— Частіше активні постріли ведуться вдень, та поспати вдавалося навіть при вибухах і інших сторонніх звуках, —  продовжує Володимир. — Щодо їжі, то завжди довозили. Як державне забезпечення, так і волонтери.

Найбільше радіють хлопці домашнім стравам. Підтримка з тилу у вигляді вареників, випічки, м'ясних домашніх страв завжди додає якоїсь особливої наснаги, важливо, що відчувається турбота і піклування — нагадують дитинство. Це їм дуже необхідно. 

Щоб підтримувати моральний дух, солдати завжди знаходять із чого посміятися — як би не складалися обставини. Нерідко настрій піднімають чотирилапі друзі. 

— Була у нас собачка, яка любила їжу ховати на потім, закопуючи її, — пригадує. — Якось шмат ковбаси закопала, великий шмат, ми могли усі ним поділитися. Часто бувало, що забувала, де ховає. 

Таких випадків, щоб солдати між собою ділилися останнім — не було. Забезпечення, за словами співрозмовника, у війську хороше. 

У бою — не страшно

Більшість побратимів у підрозділі Володимира мобілізовані. З різних куточків України, різних вікових категорій, різних інтересів, із різним досвідом. У них не було тривалих дружніх стосунків в інших обставинах — навчання, служба в армії. Це люди, яких поєднала війна.

— Можливо, це надто самокритично, але у нас мало обставин для розвитку дружби, — розмірковує. — Найчастіше спільною роботою є відбивання атак, порятунок поранених. 

Середньостатичної кількості атак за день Володимир не міг виділити. Щодня по-різному, з різною інтенсивністю. Мабуть, це і є ті моменти, які об'єднують, допомагають пізнавати один одного. Пізнавати і, на жаль, втрачати.

— Піхота — це той рід військ, де статистика втрат відрізняється не в кращий бік, —  продовжує, уникаючи уточнень. — Найстрашніше для мене — це відчуття  безсилля в ситуаціях, коли вчасно не можеш евакуювати людей, які цього потребують. 

Тому часто в найнебезпечніші моменти Володимир залишався з підлеглими. У боях побратими зауважували, що їх комендир — напрочуд спокійний.  

— Мені здається, що якщо є ситуація, яку я хоча би уявляв, то є певний алгоритм дій, — продовжує військовий. — Тоді виконуєш завдання і часу боятися не залишається.   

Сумний Святий вечір

Однак куля — не перебирає. Володимира вона застала неочікувано. Сталося це на Миколая. Він саме перебував біля сусіднього окопу. Це був не прицільний обстріл із позицій противника.   

— Я тоді болю не відчув, лише легкий удар в районі лівої лопатки, — пригадує командир. — Попросив побратима поправити фурнітуру на плитоності і так ходив.

Володимир не знав, що носить кулю у спині, поки не отримав наступне поранення — через п'ять діб. На католицький Святий вечір отримав друге поранення — осколком ВОГа, випущеного із АГСу, у скроню.

— Ми не встигли перекрити щілин окопів — осколки потрапляли згори, — розповідає про друге поранення. — Болю знову не відчув, відчув — кровотечу.  Мені пощастило: око ціле і мозку не зачепило. Це був зовсім дрібний осколок — кілька міліметрів.    

Побратими зупинили кровотечу, перев’язали, і Володимир пішов пішки до точки евакуації поранених. Окрім нього, поранення тоді отримав ще один боєць. Йому Володимир допомагав іти — цьому травмувало ногу. 

— Пройти довелося недалеко — приблизно 500 метрів, автомобіль нас відвіз у райлікарню, — продовжує поранений. — Людей у лікарні було досить багато, та місць вистачало.  

Під час огляду лікар запитав, чи є ще скарги? Володимир вказав на дискомфорт у спині. Так у командира виявили кулю: сиділа неглибоко, важливих органів, артерій, на щастя, не зачепила. 

Зараз наш Герой проходить курс лікування у рідній Тернопільській області. Про тривалість лікування не кажуть. Вдома чекають батьки. Їм про поранення говорити не поспішав, щоб не хвилювалися. Спершу поділився з двоюрідним братом — він вже дозовано передав інформацію рідним. 

Спілкується з побратимами. Хлопці — продовжують мріяти про дім, про відпустки з рідними. Зараз, переосмислюючи пройдене, жалкує, що було мало розмов про майбутнє. Саме плани, задуми і цілі — це те, що, на думку нашого співрозмовника, рятує від військового сумбуру і заохочує робити все, щоб повернутися. 

 

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (1)
  • Nadiya Tuchyk

    Нехай дальніша життєва дорога буде під мирним небом. Щасти тобі, наш Герою!

19:03 Генератор на балконі чи під вікном: чи контролюють власників у Тернополі та куди можна скаржитися photo_camera 18:09 Графіки відключення електроенергії на Тернопільщині з 30 січня по 5 лютого 17:00 Зустріч з «Пташкою», дитячі майстер-класи та презентація книжки: куди піти у Тернополі 28-29 січня? 16:15 Житель Тернопільського району під наркотиками возив у машині зброю Від читача 19:19 ЖЕК #13 Не виплачує заробітну плату працівникам! 15:27 У Чорткові горіло помешкання в багатоквартирному будинку play_circle_filled 14:25 Перестало битися серце колишнього директора Теребовлянського училища культури 14:03 Є надія, що дитина повністю одужає: допоможіть врятувати Давида Ревнюка з Тернополя photo_camera 13:01 Під час виконання бойового завдання загинув Володимир Воробій, родом з Бучача 12:17 В енергосистемі зберігається значний дефіцит потужності — можливі аварійні відключення в багатьох областях 11:45 12 військовослужбовцям присвоїли звання «Почесний громадянин міста Тернополя» (посмертно) 11:03 Глава УГКЦ Блаженніший Святослав освятить Місійний Хрест у Чорткові 10:20 В аварії на пішохідному переході постраждала жінка 09:50 У Тернополі відновлять реєстрацію ВПО для отримання грошової допомогу від Червоного Хреста: хто може звернутися 09:06 27 січня на дорогах Тернополя ожеледиця 08:00 Сьогодні, 27 січня: Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту 21:01 Якщо дитина «застукала» вас під час інтиму: коли сказати про це? photo_camera 20:09 Як бути здоровим дітям епохи гаджетів? Радить ортопед Іван Пригара photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up