• Знаючи про підготовку повномасштабного вторгнення, Богдан за кілька днів повернувся з Голландії. Коли рідні просили не йти на війну, був категоричним: як всі почнуть ховатись, ворог дуже скоро й до Тернополя дійде.
• В перші дні після поранення життя Богдана висіло на волосині. Ніхто не давав гарантії, що він житиме. А сестра — єдина рідна людина, яка в нього залишилась, обривала телефони і сайти у пошуках зниклого під Бахмутом брата.

 

Нацгвардієць Богдан Білий з Козівського району переніс кілька надскладних операцій і, коли був в реанімації без свідомості, а сестра біля нього починала плакати, показники на приладах, під’єднаних до його нерухомого тіла, починали «стрибати».

— Ви говоріть з ним, обов’язково говоріть, — про що завгодно, він усе чує, — лікар намагався підбадьорити жінку. — А от плакати не можна. Бачите, як він реагує — і тиск різко піднімається, й інші показники «стрибають». Ви просто говоріть з ним. А він — боєць. Він все подолає і прокинеться…

Переніс безліч операцій і паралізувало ліву частину тіла

Так чоловік, якому вдалось вижити після надскладного поранення у голову під Бахмутом ще в листопаді минулого року, реагував на рідну сестру Галину Рижову — після смерті батьків вона є його єдиною рідною людиною. А ще її троє дітей, які обожнюють свого дядька, а він любить їх як власних дітей, яких у нього немає…  

Сестра навіть на день народження середульшого сина не приїхала, бо понад місяць була біля брата у львівському госпіталі. Малий, хоч і просив маму зробити йому такий подарунок на свято, все зрозумів і прийняв: дядькові мама зараз потрібніша…

Богдан одного дня відкрив очі і, на диво, все згадав. Хто ця жінка, що день і ніч сидить біля нього, як його звуть і де проживав. От тільки паралізувало ліву частину тіла — з цим чоловік ніяк не може змиритись. Він пережив кілька надскладних операцій, бо осколком міни йому буквально знесло пів голови. У реанімації провів майже 3 місяці і, попри всі прогнози, таки оговтується. А сестра мріє поставити брата на ноги, хоч і водночас боїться знову. Бо Богдан вже пообіцяв: щойно одужає, одразу повернеться під Бахмут — до своїх хлопців.  

— У четвер почалась війна, а брат повернувся з Голландії, де працював, буквально за кілька днів до цього, бо, відколи почали говорити про повномасштабний наступ, як військовий розумів: ворог наступатиме, — згадує Галина Рижова. Розмова із жінкою була не надто простою. Часто вона зупинялась, бо не могла стримати сліз. — Ми з Богданом з с. Вибудів Козівського району. Я зараз з дітьми проживаю в Тернополі, а Богдан їздив на заробітки — самі знаєте, як в селі з роботою, а жити за щось треба… Батьки померли. Богдан власної сім’ї не має. Лишились ми двоє: я і він.   

З перших днів був на Донеччині

Сестра згадує, як і вона, й інші родичі просили його не їхати. А, як вже повернувся в Україну, не йти на війну. А Богдан їм відповідав: як всі почнуть ховатись — ворог дуже швидко й до Тернополя дійде.

Колись він служив у Нацгвардії, був сержантом. І проходив навчання у «Десні», тому чоловіка буквально у перші дні війни знову розвідником направили на Донеччину — був в районі Бахмута, Соледара. Там він ніс службу до листопада, коли отримав надважке поранення.

Богдан часто дзвонив сестрі, а вона молилась, аби Бог його вберіг. У листопаді дзвінки припинились. Жінка обдзвонювала його побратимів, навіть не знаючи, чи вони всі живі. Бо зберегла їхні номери, коли на фронті брат втратив свій телефон, і друзі давали йому подзвонити сестрі. Жоден з номерів не відповідав за винятком єдиного. На тому кінці дроту жінці пообіцяли спробувати більше дізнатись про долю брата.

Галина написала заяву до поліції та обривала телефони гарячих ліній всіх дотичних структур. Зверталась і до частини та залишала інформацію у всіх пошукових групах. Одного дня Галина прийшла до військкомату і сказала: я не вийду звідси, доки ви не скажете, де мій брат.

Поранений в голову, 300-ий, тяжкий…

Тоді вдалось дізнатись, що Богдан отримав поранення і зараз в Павлограді. Галина кинулась шукати номери лікарні, але телефон, зазначений у довідці, вперто мовчав. Згодом пішла і до слідчого — адже була і заведена справа, і результати ДНК, які здала для можливої ідентифікації під час пошуків. Слідчий запевнив, що надіслав запит до Павлограду, але результату поки немає. Галина знову набрала до побратима Кості, той відповів: Богдан поранений в голову, 300-ий, тяжкий. Він в лікарні ім. Мечнікова. Жінка згадала про знайомих, які проживали у Дніпрі, і набрала їх, аби дізнались, чи там її брат. Тоді був час сильних обстрілів, і люди змогли дістатись до медзакладу аж наступного ранку. Вони й повідомили: він тут був, його прооперували і відправили до столиці. Що Богдана оперували вже у Бахмуті, потім направили в Краматорськ, звідти в Покровськ, потім в лікарню ім. Мечникова, а звідти вже на Київ.     

Знайшла брата у нейрохірургії в реанімації у Києві. До нього тоді не пускали, але невдовзі евакуаційним потягом пораненого бійця доправили до Львівського госпіталю, знову до реанімації. Дні зміняли ночі і так по колу, стан брата не покращувався, але невдовзі стабілізувався, і його перевели до палати. І повідомили: за ним потрібен догляд. Галина поїхала додому, але захворіли діти, і вона слідом. Щойно стан покращав, зібрала речі, поцілувала дітей, залишила їх на родичів і виїхала до брата.

Шепотів, що треба оговтатись і повертатись до хлопців

— Як я приїхала у Львів, Богдан почав говорити, шепоче, бідний, хоче щось сказати, а не може, — згадує Галина і плаче… — Права рука у нього працювала, вся ліва сторона була паралізована. На голові пів черепа немає — ви самі бачите на фото. Тоді він написав, що хоче. А лікарі дивувались: Богдан написав, як його звуть, прізвище, навіть дати і номери телефонів. Все співпало. Це було диво — він все чи то пам’ятав, чи згадав. Навіть електронну пошту!

Чоловік був ще дуже слабким, але щораз шепотів: йому треба чимшвидше стати на ноги, аби повернутись до своїх хлопців. Часом сестра переживала, що зміни таки відбулись: він то зброю шукав, бо її треба здати, то щось інше…

— Він такий оптиміст, нам всім є чому в нього повчитись, настільки налаштований, що все буде добре, що він піде назад, воювати, — сестра не може стримати сліз. — А я мрію про те, щоб він був здоровим і хоча би став на ноги. Лікарі попереджають, що він ніколи вже не буде таким, як раніше. Але обнадіюють, що стане на ноги. Вони хапаються за соломинку — і я теж.  

У Львові Богдана також оперували. Сама операція для військових була безкоштовною, але потрібна була пластина. У матері трьох дітей на неї грошей не було. Потрібну суму зібрали львівські волонтери.

Шанс стати на ноги — і ми можемо допомогти

Тепер Богданові, якого виписали з госпіталю, потрібна тривала реабілітація. Поки що його помістили до реабілітаційного центру на Волині, але кожна доба перебування там вартує 2, 5 тис. грн. У родини таких коштів немає. Тому львівські волонтери, які дуже допомагають і підтримують, запропонували попросити про допомогу в небайдужих.

— Потрібна фінансова підтримка для нашого воїна, отримав важке проникаюче черепно-мозкове поранення в лобно-тім'яній ділянці справа. Ліва частина тіла паралізована, — йдеться у повідомленні волонтерів. — Богдан Білий з перших днів на передовій, у листопаді 2022 р. під Бахмутом отримав важке поранення голови, переніс кілька складних операцій, і складне нарощення металевої пластини. У зв'язку з цим, потрібна дороговартісна і тривала реабілітація. З того приводу просимо підтримати п. Богдана коштами.

Просять підтримки також і сестра та її троє дітей, які чекають на одужання і повернення дядька і хресного додому. Хресного для найстаршої Мартусі, якій 14 років. Арсенові днями виповнилось 13, а Настуні 9 років.

— Богдан дуже любить племінників, а вони його обожнюють, — зізналась пані Галина. — Діти все розуміють і дуже переживають. Але дуже люблять свого дядька і вірять, що все буде добре. 8 січня приїжджала моя подруга в госпіталь, привезла дітей. Вони тримались, молодці. А Богдан ну дуже розчулився…

У «20 хвилин» є документи, які підтверджують діагноз Богдана Білого. Ми, звичайно, не публікуватимемо його на загал, але запевняємо, що документи достовірні.  

Лікарі на реабілітації говорять про шанс поставити Богдана на ноги. Йому провели пробні процедури, а від 6 лютого чоловік проходить вже за програмою реабілітації. Займається по 4 години, решта часу теж розписано. Поки Богдан там зможе там перебувати до 24 лютого, але родині потрібна фінансова підтримка, аби поставити чоловіка на ноги.

Богдан від перших днів війни захищав нас із вами — ціною власного здоров’я і, фактично, життя, яке вже ніколи не буде таким, як раніше. Тепер наша черга допомогти йому одужати.

Довідка

Оплатою реабілітації займається сестра Галина Рижова номер тел.: 097-252-67-79.  додаємо її карту: (Приватбанку): 4731 2191 2526 0475

 

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.