Перші фотоательє у Тернополі діяли вже 125 років тому (ФОТО)

- Це фото - з альбома мого дідуся, Павла Білого. Я родом із Золочева. Дідусь ще молодим ходив пішки звідти угості в Довжанку (тепер село у Тернопільському районі - прим. ред.), - розповідає 28-річний Андрій Білий. Чоловік приніс фото у редакцію. - Скільки я не дізнавався у родині, не міг знайти детальнішої інформації про цю фотографію. Просто хтось дав її дідусеві.
Українців фотографували свої
Власне, з альбома Павла Білого і взяв онук це фото. На його передній стороні зображені двоє дівчат у народних строях: одна - у жіночому, інша - у чоловічому. На звороті напис: “Русалка” Українське фотоательє Тернопіль, Руська, 1.
- Справді, таке фотоательє діяло у 1920-30-х роках, але будинок його не зберігся. Він стояв неподалік Парафіяльного костелу (тепер там стоїть ЦУМ - прим. ред.), - говорить тернопільський краєзнавець Любомира Бойцун. Щодо напису, то у ті часи спеціально виділяли, що власник - українець.
У випадку з “Русалкою” ним був Іван Ярмолюк.
Українці у Польщі були меншиною і, аби підтримати одні одних, дотримувалися принципу: “свій до свого по своє”. Тобто навіть фотографуватися ходили до українських закладів. Так само чинили і поляки.
Перші згадки - у 1885 році

Але фотоательє “Русалка” - не найдавніше у Тернополі.
- Одне з найдавніших було на теперішній вулиці Кульчицької - колишньому пасажі Адлера, - продовжує пані Бойцун. - Воно належало Альфреду Сількевичу.
Цей фотограф народився у Тернополі у 1855 р. у сім’ї військового, а навики фотографування здобував під час навчання у Львові. Цікаво, що у ті часи фотоапарати та необхідне обладнання теж було не з дешевих і сам Альфред Сількевич не міг його придбати. Тож йому допомогли батьки.
Загалом Альфред Сількевич пам’ятний тим, що залишив для нас два фото молодої Соломії Крушельницької, бургомістра і письменника Володимира Лучаківського, а також знімки українців у національних строях різних місцин Галичини і Буковини. Деякі з цих фото зберігають у фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Салон Сількевича працював на другому поверсі будинку по вул. Кульчицької, 6. Це місце досі “видають” великі вікна. Тепер у приміщеннях розміщені квартири. Утім, уявити тернополян кінця ХІХ ст. можна, заходячи у вузькі та високі двері будинку та піднімаючись збереженими сходами з кованими перилами на другий поверх. Зрештою, і вуличка зберегла свій шарм, якщо не дивитися на модерну коробку “Облавтодору”.
Калішевський, три Ляуби, Голлендер...
Одначе описане фотоательє на пасажі було не одне і в родинних альбомах Тернополя збереглося чимало фото авторства цього митця, пише Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”. Зокрема, у приватному будинку тримав фотоательє Брунон Калішевський - чоловік, що ходив на дерев’яному протезі. Неподалік діяв фотосалон, власником якого була жінка - Юдіта Голлендер. А от із прізвищем Ляуб у Тернополі було аж троє фотографів: Вольф, Вільгельм та Леопольд. Відомо, що перший із них мешкав у будинку на вул. Міцкевича - теперішньому бульв. Шевченка, а двоє наступних утримували бізнес - на пасажі Адлера, у будинках №2 і 4 відповідно. Один з цих будинків зберігся - він теж впізнаваний за великими вікнами.
Щодо інших фотомайстрів кінця ХІХ-початку ХХ ст., то про них відомо набагато менше. Приміром, про Зигмунда Атласа та Пінкаса Пехтера, крім прізвищ інформації, катма.
У 1911 р. ще одне ательє - Юркевича - перенесли на вул. 3 Мая, у кам’яницю Стефана Невгоффа. На першому поверсі будинку тоді діяв магазин м’ясопродуктів. Споруда зазнала руйнації під час Другої світової і коли місто перебудовували, її змінили до невпізнання, про що свідчить одне зі старих фото. У будинку на першому поверсі тепер діє спортивний магазин, а на другому - “Галицький торговий дім”.
У міжвоєнний період на вул. Міцкевича був фотосалон Людвіка Мюллера, а на вул. 3 Мая - “Аделя” і “Доріс”.
Зрештою, могли існувати у місті й інші фотоательє чи фотосалони. Займалися фотографією також аматори, як от вчитель гімназії Роман Миколаєвич.
- Попит тоді був на різні фото: на портрети, типажі на фоні пейзажів, фото споруд, - каже Любомира Бойцун. - Я ще застала часи, коли фотографували тими старими фотоапаратами.
До речі, чи не всі фотоательє фото замовнику віддавали не просто так, а попередньо наклеївши їх на картонну основу - паспарту. Ці заклади мали свої власні печатки і проставляли їх на зворотах своїх робіт. Кожен намагався зробити печатку якщо не багатою, то, принаймні, вишуканою. І в цьому можна переконатися не тільки у музеях - варто просто заглянути у старі альбоми своїх бабусь та дідусів, а якщо таких немає - пошукати у ящиках на горищі. Іноді там чекають свого часу справжні скарби.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.