Перший Новий рік після полону: онучка, родина і жива сосна, що пахне дитинством

Два роки полону розділили життя Віталія Войцехівського на «до» і «після». І тепер, коли він нарешті вдома, кожен день — свято, а найголовніше бажання родини — мир і тепло за святковим столом. Жива сосна, сміх дітей, обійми рідних — так вони зустрічатимуть Новий рік, відчуваючи щастя, про яке раніше навіть не мріяли. Ця історія — перша у серії публікацій про наших земляків, які у 2025 році повернулися з ворожого полону.

«У нас змінилося все — тепер все чудово! — каже Ольга Войцехівська, чоловік якої влітку 2025 року повернувся з ворожого полону. — Зараз готуємося зустрічати Новий рік. Ми тоді не знали, як життя нашої родини розділить на «до» і «після». Я всім бажаю, аби настав мир і всі дочекалися своїх рідних з війни. Виявляється, як нам зараз мало потрібно для повного щастя…»

Два роки у полоні

Цією історією ми починаємо серію публікацій про наших земляків, які у 2025 році повернулися з ворожого полону. Ми розповімо, чим живуть колишні полонені зараз, як змінилося їхнє життя та які бажання вони загадуватимуть в новорічну ніч. 

Історії чесні, щирі і часом непрості — про втрати, зустрічі, нові виклики і маленькі радості, що роблять життя знову повноцінним. Зазначимо, що здебільшого говорили з рідними колишніх бранців кремля. Їм самим ще досі важко… 

Ми вже писали історію родини Войцехівських і що батька Віталія 23 липня 2025 року звільнили з полону. Його дружина наступного дня святкувала День ангела Ольги. Саме цього дня вона отримала вітання від чоловіка і про кращий подарунок годі було й мріяти, зізналася журналістам. 

— Василівна, я вже вдома, я в Україні, — згадує пані Ольга перші чоловікові слова, які почула у слухавці. — В мене був шок. Плакали всі… Потім чоловік розповів, що коли був у полоні, казав хлопцям, мовляв, у жінки День ангела, мусить бути вдома і привітати. Як сказав, так і сталося. 

Віталій Войцехівський із с. Сапанів, що на Кременеччині, в липні 2023-го подзвонив рідним, що йде «на нуль». Тоді ж йому повідомили, що він став дідусем, — чоловік не тямився від щастя і хотів приїхати на хрестини маленької. Після того зв’язок з ним обірвався. Що чоловік потрапив у полон, дізналися з російських пабліків.

«Він пройшов пекло, але вижив, витримав, бо йому було заради кого — трьох дітей та онучки, про існування якої він дізнався за день-два до того, як потрапив у полон, — каже Ольга Войцехівська. Її чоловіка Віталія 23 липня звільнили з ворожого полону, де провів два роки і два дні. — Головне — дочекалися…» 

Детальніше читайте: 

Два роки у полоні тримався заради трьох дітей і онучки. Повернувся Віталій Войцехівський

Особливе свято і внучка-копія

— На мій День Ангела я вперше після полону почула голос чоловіка, а на мій День народження, 28 серпня, він повернувся додому. Ви розумієте, що таких подарунків я за життя не отримувала, — пані Ольгу переповнюють емоції. — Віталік не зотів, аби його зустрічали офіційно — із владою, сусідами, оркестром. Головне було побачити і обійняти рідних. І це було. Дочка з внучкою приїхала, інші діти, свекруха, — всі зібралися, аби побачитися з ним. І це було суцільне щастя. 

Маленька онучка, як дві краплі води схожа на дідуся, одразу окупувала місце на його руках. А він не міг натішитися маленькій, яку бачив вперше у житті. Разом проводили час, разом відпочивали, разом вирішували свої серйозні справи — одні на двох. А маленька повністю захопила серце Віталія, розповіла дружина. 

— Так, він тепер зовсім інша людина, — розповідає Ольга про чоловіка і життя після його повернення. — Його просто треба було зігріти, зрозуміти, вислухати, пережити і прийняти те, що він зараз такий. Він таке пережив, що нехай Бог милує. Ще як був в полоні в Луганську – можна було миритися. А як потрапив до Башкирії, — це було пекло. Слава Богу, його обміняли. А далі все подолаємо разом. 

Чому планує повернутися у військо

Віталій відпочивав місяць після повернення, а потім взявся за роботу, якої вдома не бракувало. У родині зробили все можливе, аби скоріше адаптувався до звичного життя.

Два роки він фактично нічого не знав про Україну. У тюрмах, де утримували полонених українських воїнів, кілька разів на тиждень із ними вправно працювали російські психологи, розповів Віталій журналістці. Методи були різними: на бранців тиснули, переконували, що війська вже взяли Харків і мало не до Львова дійшли, що про полонених Україна і не згадує. Розповідали, що щоразу передають їхні дані на обмін, а от Україна не хоче забирати своїх. Тортури електрошокером та інші відбувалися кілька разів на тиждень. Дехто не витримував. Полоненим часом дозволяли дивитися телевізор. Але з екрану, звичайно, віщали лише скабєєва та інші пропагандисти. 

— Мені допомогли вистояти рідні, онучка, до якої я саме мав їхати на хрестини, коли потрапив у полон, — розповів Віталій Войцехівський. — Мені було заради кого жити і триматися. Зараз мене звільнили з війська, але я думаю знову йти. Бо хто має захистити моїх дітей та онучку, дружину та матір? Як не робитиму цього, хтозна, куди ворог може дійти. 

У полоні дуже переоцінив цінності, і тепер точно знає, що будинки та все матеріальне — діло наживне. Єдине, що справді надважливе — це родина, переконує Віталій.  

Одна мрія на всіх

На Різдво родина збиралася у батьків, а на Новий рік старше покоління збереться у будинку Віталія та Ольги. Діти дорослі, відзначатимуть святкову ніч окремо. А Віталій мріє про живу сосну і родину за святковим столом. 

Після повернення з полону і реабілітації Віталій ще тривалий час лікувався. Потім разом із дружиною зустрічався у Кременці з рідними полонених. Чоловік вірить в диво і чекає, що усі вони повернуться додому. 

— Він вірить, що їх невдовзі поміняють, — розповіла дружина Ольга. — Зараз він трохи легше говорить на тему полону, але його ще досі дуже болить. На все треба час. Про повернення на фронт вже згадував. Але це буде не зараз точно. 

Поки Віталій з Ольгою впорядковують нове житло та чекають весну, коли роботи у селі буде більше, ніж потрібно. Зараз, кажуть, треба хоч трохи пожити для себе та наздогнати все, що пропустили за час служби і два роки полону. Та чекають на Новий рік, аби в хаті пахло сосною, за столом збереться родина і рівно опівночі загадати головне бажання: мир в Україні…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.