Пішов у самісіньке пекло, аби витягнути з поля бою двох побратимів. Прощаються з Василем Капацем

• Майстер золоті руки, Людина з великої літери, надійний друг, з яким і у вогонь, і в воду. Так згадують про Василя ті, хто його добре знав і останнім часом був поруч. А побратими стверджують: коли на кухні був Василь, всі найкрутіші шеф-кухарі світу могли б тільки нервувати в стороні.
• Дружина Тетяна ніяк не наважувалась сказати молодшій Маргаритці, що тато загинув… Коли донечка почула від мами жахливу звістку, її ледь привели до тями. І мала щораз повторювала: «Це неправда, цього просто не може бути. Таточку!..»

— Він пішов зі світу як Герой. Це ж як треба любити людей, аби полізти у самісіньке пекло, щоб врятувати інших, — кожне слово дружині Тетяні дається важко. За ними — вселенський біль… — Так, він такий у нас. Саме такий, жертовний, чи як це назвати. Дбав про інших завжди більше, ніж про себе. Війна почалась у четвер, а він вже в суботу був вдома, повернувся із закордону. Аби йти воювати, захищати нас. Він у нас такий. Був…

Осиротіли двоє донечок

При виконанні службових обов’язків під час контактного стрілецького бою з російськими загарбниками поблизу н. п. Терни Донецької області, 22 жовтня загинув житель села Звиняч, стрілець стрілецької роти, сержант Капаць Василь Степанович.

— Молодий чоловік, в якого залишилась дружина та малолітні діти, замість подальшого благоустрою своєї сім’ї передчасно віддав життя у боротьбі за волю та незалежність країни і цим самим навічно записав своє ім’я в героїчні сторінки нашої історії, — співчуття висловив голова Білобожницької громади Віктор Шепета. — Вислювлюємо найщиріші співчуття матері, дружині, дітям та всій родині полеглого Воїна.

Капаць Василь Степанович народився 28 червня 1985 року у с. Звиняч. У Героя залишились мама Галина Євгенівна, дружина Тетяна, донечки Єлизавета і Маргаритка, рідний брат Володимир і бабуся Ганна.  

— Прекрасна людина, і від гіркоти цієї втрати просто бракує слів, — каже староста с. Звиняч Надія Безушко. — Це є гордий, чесний і свідомий українець. Він перебував за кордоном, коли почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну. За кілька днів повернувся додому, аби стати на захист рідної землі і нас із вами. Добровільно повернувся і добровільно пішов захищати нас! Гірка, надзвичайно гірка втрата...

«Васька, брате мій, ти назавжди залишишся в моїй пам'яті, спочивай з Богом, — допис близького товариша Sergey Top більше нагадував крик душі. — Я пам'ятаю, як ти мені помагав, а я тобі не можу зараз допомогти. Щоб ще поговорили з тобою… Відпочивай, брате. Слава Україні! Ти Герой — і все».

Написав шість рапортів, аби йти на фронт

Коли почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну, Василь саме був у Польщі і чекав, бо ось-ось мав отримати карту побиту, розповіла дружина Героя Тетяна. За день-два він вже був вдома.

— Я просила, молила, не йди, — Тетяні дуже важко згадувати всі лютневі події. Часом вона плаче. Часом просто мовчить по кілька секунд, намагаючись опанувати себе… — 3 березня він вже був у Старичах. Він написав шість (!) рапортів, аби відправили на фронт. Мовляв, в Старичах немає воєнних дій, а я приїхав сюди воювати, а не сидіти.

Невдовзі Василь таки опинився там, де дуже гаряче, каже дружина. Спочатку був на Харківщині, біля Ізюму, Лиману у складі «Карпатської січі». Згодом його підрозділ воював на Донеччині.

— Він в четвер ввечері подзвонив мені, попередив, аби не хвилювалась, що їх мають переводити, — пригадує Тетяна Капаць. — А вже наступного вівторка мені повідомили… Що чоловік геройськи загинув, пішов витягати двох побратимів з-під обстрілів.

Невдовзі Тетяні надіслали фото, і в чоловікові на знимці Тетяна упізнала свого Василя.

— Він такий добряга по житті був, — поділилась Тетяна. — і життя його покидало, наробився тяжко. Спочатку закінчив Буданівське ПТУ з відзнакою, за фахом електрика. Потім заочно Чортківський ВУЗ, економіст бакалавр. В міліції відпрацював, був сержантом. Так доля склалась, що поїхав на роботу у Францію, згодом і я до нього приєдналась. Наробився страшно на тих будовах. Але попри все завжди залишався добрягою. Всім помогти, зарадити, підтримати…

Золоті руки і добре серце

У нього були золоті руки, і все, за що брався, входило найкраще. А побратими згадують, як готував – мовляв, всі шеф-кухарі крутих ресторанів відпочивають.

— Найтяжче було сказати дітям, що тата вже немає, — Тетяна знову зупинила на мить розмову. —  Маргаритка, молодша, саме йшла зі школи. Я її покликала. Далі згадувати страшно — вона дуже тяжко перенесла. У дитини була істерика, медиків кликали. А вона все повторювала: це неправда, ви мені цього навіть не кажіть, такого не може бути, таточку….

Василь ніколи не розповідав родині про жахи війни. Що не запитаєш – у нього все добре і все є, згадує дружина. Та найбільше Таня хоче дізнатись про долю побратимів, яких намагався врятувати Василь. Принаймні командир Василя пообіцяв, що спробує у цьому допомогти. Таня дуже хоче, аби ці люди тоді вижили. Хоче зустрітись та почути від них про останні хвилини життя її чоловіка. І впевнитись, що його пожертва власним життям була недаремною…  

28 жовтня об 11:00 зустрічатимуть траурний кортеж з тілом Героя Василя Капаця в Соборі верховних апостолів Петра і Павла в Чорткові. Жителів сіл Білобожниця, Ридодуби, Косів, Звиняч об 11:20 просять вийти на вулицю, щоб віддати шану Герою та провести його в останню путь до рідної домівки. Похорон 28 жовтня о 13:00 в селі Звиняч.

Редакція висловлює щирі співчуття матері, дружині, дітям, брату і бабусі, родині, друзям, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.