«Поверніть рідних додому»: історії родин, які чекають захисників з полону

• У центрі Тернополя 27 квітня зібралися рідні військовополонених, їхні друзі та небайдужі містяни, аби нагадати: сотні українців досі залишаються у російському полоні.
• Розповідаємо історії кількох наших бійців, які досі перебувають у неволі.

Традиційно місцем зустрічі став Центральний універмаг.

Тут лунали слова підтримки, заклики до дії та спогади про тих, хто вже майже три роки чекає на визволення.

Люди тримали в руках світлини полонених, прапори з їхніми обличчями та плакати з написами: «Чекаємо вас живими вдома», «Полон вбиває», «Поверніть героїв додому».

У кожної родини – своя історія втрати й надії, свій біль і свої молитви. Але їх об’єднує спільна мета: повернути рідних додому та знову обійняти їх живими.

Серед присутніх на акції була Анна Бей. Вона прийшла разом із сином Данилом, щоб нагадати про свого чоловіка Павла. Родина чекає на його повернення з квітня 2022 року.

— Ми родом із Запоріжжя, але нині проживаємо у Тернополі. Мій чоловік, Павло Бей, разом із побратимами з 501-го батальйону морської піхоти захищав Маріуполь. У квітні 2022 року їх взяли в полон, і відтоді ми не отримували жодної звістки від нього. Офіційно підтверджено, що він перебуває в полоні. З ворожих телеграм-каналів я дізналася, що Павла засудили у Донецьку до 15 років і 3 місяців позбавлення волі. Ми дуже чекаємо його вдома і сподіваємось, що його нарешті повернуть із цього пекла, — каже пані Анна.

Тернополянка Наталія Шестерняк прийшла на акцію, щоб нагадати про свого брата — Ростислава Зарічного.

— Моєму братові вручили повістку, і вже в червні 2024 року він став до лав 47-ї окремої механізованої бригади. Воював на Донеччині, біля Покровська. 15 вересня 2024 року Ростислав написав нам повідомлення, сказав, що йде на завдання, і з того часу не виходив на зв’язок. Нині має статус зниклого безвісти. Ми відвідуємо всі акції, щоб нагадувати про нього. На Ростислава вдома чекають мама, три сестри, дружина і двоє дітей, — розповідає пані Наталія.

Жителька Тернополя Христина також долучається до акцій, щоб підтримати рідних військовополонених і показати їм, що вони не самі.

— Мені небайдужа доля наших військовополонених, тому я часто беру участь у таких заходах. Ми — їхній голос. Ми мусимо боротися за них і не дамо забути жодного з наших захисників, — каже Христина.

Нагадаємо, такі акції підтримки регулярно відбуваються не лише в Тернополі, а й в інших містах України — Львові, Хмельницькому, Вінниці, Києві, Запоріжжі. Рідні військовополонених об’єднуються в автопробіги, організовують масові ходи, беруть участь у різних заходах, тримаючи в руках плакати-нагадування.

Кожна така подія – це голос на підтримку тих, хто зараз далеко від рідної України, але чий шлях додому ще триває.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.