«Привіт, це я. Мене обміняли…» З полону повернувся чортків'янин Руслан Кульбарак

Руслан Кульбарак повернувся додому після двох років полону. «20 хвилин» вдалося поспілкуватися із рідними чоловіка. Що Руслан їм розповів, і як готуються зустрічати Героя вдома? 

Після двох років перебування в російському полоні додому повернувся чортків’янин Руслан Кульбарак, 1985 року народження, — повідомили у Чортківській міськраді. — Повернення Руслана стало важливою подією для його рідних, близьких та всієї громади, яка весь цей час чекала на добрі новини.

Головне, що живий... 

Руслана звільнили в межах найбільшого за час повномасштабної війни обміну полоненими у форматі 1000 на 1000.
— Наш Руслан – один із тисячі Героїв, які пройшли через пекло полону, але не зламалися, — повідомили у Чортківській міськраді. — Чортків щиро вітає нашого захисника з поверненням, дякує за його відвагу, силу духу та любов до України. Попереду – шлях до відновлення, і ми всі повинні бути поруч, аби бути підтримкою та надійною опорою для Руслана. 

Чекають на Героя і вдома. І, хоча, за словами рідних, у полоні він зазнав тортур та сильно схуд, головне, що на рідній землі. Головне, що живий… 

— Руслан дуже веселий, любив компанії, роботящий, добрий та співчутливий до всіх, — розповіла рідна сестра Людмила Титянич. — До повномасштабної війни працював на будівництві у Чорткові. На фронт пішов добровольцем. Сказав: «Хто як не я захищатиме мамів, сестер, дітей. Люблю Україну, тому йду…»

Ще на Різдво два роки тому він приїжджав додому, невдовзі рідні дізналися, що в полоні. 

— Я у соцмережах розмістила інформацію, що розшукую брата. Це побачила волонтерка, яка проводила збір для військових, — згадує пані Людмила. — І написала мені, що мій брат у полоні від 2023 року. Врешті нам із військової частини передали всі братові речі. 

«Я живий. Чекаю на обмін»

Із ворожої неволі Руслан кілька разів давав рідним про себе знати — їм пересилали короткі відео. Там Руслан казав: «Передай мамі привіт. Я живий. Чекаю на обмін». 

— Ми не знали, що його обміняли, доки він сам не подзвонив моєму чоловікові, — каже пані Людмила. — Сказав: «Привіт, це я. Мене обміняли…» 

Вже згодом, каже сестра, говорили телефоном про основне: як здоров’я, як мама, як племінники. 

— Я думаю, треба час, щоб брат прийшов до тями. Розуміємо, що він психологічно пригнічений і травмований, тому головне, аби зараз відновився, — каже сестра. — Ми хотіли приїхати до нього, але брат відмовив. Сказав, щоб чекали вдома. А ми й чекатимемо. І наготуємо його улюблений борщ, котлетки та налисники з повидлом. 

Не падати духом, вірити у краще і багато молитися, — радить Людмила тим, хто ще чекає рідних із ворожої неволі. 

— Моліться  і вірте, що Бог допоможе, — каже пані Людмила. — Я щодня молилася за брата, у багатьох церквах за нього правилося. Віддала все у Божі руки. І одного дня дзвінок: «Це я. Мене звільнили…» Я дякую Богу, що брат повернувся живий. І запевняю: віра і молитва — допомагають. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.