Війна одна й та ж: спочатку втратила брата, а тепер чоловіка. Прощаються з Героєм Сашком Михайловським

• Олександр родом з Вінничини, у Забойки прийшов за зятя. У нього залишились маленька донечка Женя, дружина і дві сестри.
• Поховають Сашка поруч із другом, швагром та загиблим побратимом Андрієм Капчуром. Обоє загинули на сході України з різницею в 7 років. Тепер вони знову разом. А Мар’яна втратила брата, а тепер – чоловіка…

Олександру Михайловському було 34 роки. І тепер він пішов на небо до найкращого друга Андрія, тепер навіть їхні могили будуть поруч.

У Забойках, що поблизу Тернополя, 2 квітня прощаються із Героєм Олександром Михайловським.

Тепер ви знову разом

— Екіпаж 351-ої – тепер ви знову разом, але вже не на землі, а на Небі, — написала Ніна Вереснюк. — Олександр Михайловський 9.10.1987 р.р. – 14.03.2022 р.р. Андрій Капчур 22.05.1980 р.р. — 25.01.2015 р.р. Різниця в часі 7 років, а війна одна й та ж. Спочивайте з миром…

Тіло Героя зустріли у с. Почапинці біля церкви Св. Онуфрія близько опівдня. Поховають Олександра в селі Забойки, похорон розпочнеться о 14:00, — повідомили у Підгороднянській ОТГ.  

Олександр Михайловський народився в місті Гайсин на Вінничині 9 жовтня 1987 р. З початком бойових дій на сході України в 2014 році вступив до лав Збройних сил України. — Служив разом із нашим земляком Андрієм Капчуром. У січні 2015 р. у бою під Дебальцевим Андрій загинув. Олександра тоді ворожа куля обминула. Указом президента його було нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня, — розповів голова Підгородянської ОТГ Сергій Чапрак.  

Саме Сашко привіз додому для поховання тіло побратима і друга Андрія. Тоді ж і познайомився із його сестрою. Молоді люди почали спілкуватись, а через рік одружились. Сашко прийшов за зятя у Забойки.

— А вже в 2017 р. знову уклав контракт і пішов захищати нашу Батьківщину, — розповів Сергій Чапрак. — 14 березня велике горе знову прийшло в родину Капчурів - старший солдат, водій-механік Олександр Михайловський загинув у боротьбі з російськими окупантами поблизу містечка Золоте в Луганській області.

Фото Наталії Чапрак

Відколи уклав контракт із ЗСУ, Олександр Михайловський майже весь час був на сході України, розповіла Христина Безкоровайна, староста с. Забойки.  

«Там всі мої, і я там маю бути»

Батьків Сашка вже немає на цьому світі, є лише дві сестри — Олена та Оля. А тут, на Тернопільщині, де останні роки проживав Олександр, залишились дружина Мар’яна та донечка Євгенія, якій у квітні виповниться лишень рік і 9 місяців.

— Коли я востаннє з ним спілкувалась, просила, «Саш, може залишишся», — пригадує староста. — А він мені тоді відповів: «Ні, там всі мої, і я там маю бути». Тепер така біда в  родині…

З Мар’яниної родини з початком війни пішли воювати ще четверо хлопців. А Сашко вже повернувся додому — назавжди…  

Фото ОДА

— Це була надзвичайно добра і щира людина. Ввічливий, завжди привітний і дуже  добрий, — згадує Христина Безкоровайна. Жінка щораз поправляє себе, бо не може досі звикнути говорити про Сашка в минулому часі. — Востаннє він дзвонив до дружини 14 березня. Як ми згодом дізнались, саме 14-го Саші не стало. Попередньо нам сказали, що тіло не знайдене. Потім дізнались, що його знайшли, коли тіло Саші було вже в Дніпрі. І лише зараз він повертається додому — Майже через три тижні. Ми як зможемо підтримаємо родину. Але хто в цьому може зарадити, коли тут така біда…

Ніна Вересюк написала вірш-присвяту світлій пам'яті Героя Олександра Михайловського...

І знову біль прийшов в родину.
Погасло ще одне життя...
Ви полягли за Україну!
А рідним щирі співчуття...

Заплакало небо за сином,
Здригнулась від болю земля...
Її Ти навіки покинув.
Політ закінчивсь журавля...

Упав так безсило додолу,
Накривши країну грудьми.
На землю весняну, ще голу.
Від крові на ній килими...

Душа підіймалася в небо.
Зустрів там Тебе побратим...
Молив, повертатися треба!
Чекає сестричка живим!!! 

І доню, не смій залишати!!!
Вона ще маленька така....
Заплаче згорьована мати.
Холодна у сина рука.

Отак і свого зустрічала...
Сім років тому, із війни.
І серце від болю стискала...
Рідненькі мої Ви сини...

Сім років, як Ви попрощались,
Снаряд усе вирішив враз...
Зустрілися, знову обнялись.
І разом тепер екіпаж...

Навколішки станемо нині,
Назавжди вже Вам 35...
Подякуєм щиро родині,
За хлопців, спокійно хай сплять...

М'яких Вам хмаринок, солдати.
Хай рани уже не болять...
Ми будемо Вас пам' ятати!
Устами молитву шептать...

Редакція «20 хвилин» щиро співчуває дружині, донечці, сестрам, побратимам, односельцям та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная і світлая пам’ять, шана та слава тобі, Герою…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.