Рідна мати зачинила Віолетту у квартирі на 30 років

Про цю жінку стало відомо у 2014 році, коли померла її матір, Зоя Марчукова. Сусіди помітили, що та певний час не виходить з квартири, і звернулися в міліцію. Правоохоронці знайшли Зою мертвою на кухні. А коли зайшли в кімнату – жахнулися. На ліжку лежала доросла жінка з тілом, як у дитини. Вона була знесилена, голодна і не могла ходити. Це була Віолетта.

Про її історію можна писати книгу та знімати фільм. Власне, цикл сюжетів під назвою «30 років самотності» саме вийшов на телеекрани. Ми поцікавилися, як живе і почувається Віолетта нині.

Важила 24 кілограми

Тепер Віолетта - у Петриківському обласному геріатричному пансіонаті. Тут жінку поставили на ноги, піклуються про неї та адаптовують до соціуму.

- Її до нас принесли на руках. Вона важила 24 кілограми. Не могла сама їсти, не могла піднятися з ліжка. За 20 років, що працюю у пансіонаті, подібних випадків не було, - розповідає директор Степан Глушок. – Два терапевти, психіатр, психолог, реабілітолог, масажист - усі посилено нею займалися. Її відгодовували. Хто що міг - приносив для неї. Віолетту не раз відвідували її однокласники. І вона всіх згадала, як кого звати. Правда, називала їх пестливими іменами, як у школі. Пам’ятає, з ким сиділа за партою, який вчитель вчив хімію, який біологію. Все пам’ятає. Добре знає країни світу і столиці. Читає, пише. А от коли вона злягла і чому - невідомо. Зібрати всі дані про її життя важко, бо її розповіді не завжди відповідають дійсності. Вона пам’ятає лише події середини 80-х, коли закінчила школу. Далі – уривки спогадів та білі плями.

Віолетта закінчила російськомовну тернопільську школу №7. Розмовляє жінка російською, проте добре розуміє українську. Вчилася на відмінно. Однокласники з нею втратили контакти після закінчення школи. На випускний дівчинка не прийшла - мама її не пустила. Чи далі вона кудись вступала – невідомо.

- За розповідями сусідів, після школи Віолетта пішла працювати на хлібозавод. І начебто з нею там трапилося щось неприємне, через це у неї був сильний стрес. І мама прийняла рішення, щоб вона сиділа вдома, - продовжує пан Глушок. - А Віолетта особливо й не пручалася. Мама не була комунікабельною. З сусідами лише віталася, додому нікого не впускала. Працювала інженером. Але чому Віолетта злягла?  Можливо, вона захворіла грипом і це дало ускладнення? А далі просто звикла лежати, й через це розвинулася атрофія м’язів. Все це ми можемо лише припускати.

Жінку, яка всі ці роки жила з Віолеттою і за документами була її мамою, звали Зоя Марчукова. Проте Віолетта у своїх розповідях не називала її мамою, а просто Зоєю. І казала, що її мама - Земфіра, а Зоя - тітка.

- Ми взяли з РАЦСу свідоцтво про народження. Там є прізвище та ім’я її мами - Зоя. І всі однокласники кажуть, що Зоя - її мати, - каже директор пансіонату. – А от хто її батько, у свідоцтві про народження не вказано.

Заново вчилася ходити

У грудні минає два роки, як Зоя потрапила до геріатричного пансіонату. За цей час жінка змінилася, почувається краще. Сама їсть, чистить зуби. Менше сторониться людей. 

- Вона потрапила до нас дуже виснаженою. Перші дні не хотіла говорити ні з ким, навіть сидіти не могла, їй потрібно було одягати підгузник. Їла з тарілочки на грудях, і то доводилось годувати, - пригадує лікар-терапевт Наталія Коваль. - Поступово почала сідати, вставати, пересуватися на візку. Тепер вже самостійно ходить. Вона не була комунікабельною, не хотіла говорити, верзла нісенітниці, могла говорити про війну з Наполеоном. Очевидно, спогади зі школи. Помітно, що у неї була нормальна база знань. У її пам’яті є прогалини - то вона тут, то вона вже в історичних подіях. У неї це все переплуталося. Хоча останнім часом вона більш адекватно реагує і відповідає на питання по суті. Коли відвідую її, то бачу, що вона чимось цікавиться, гортає журнали.

Директор пансіонату Степан Глушок додає також, що найбільше з Віолеттою займалася реабілітолог Неля Гонтарук. Саме вона заново навчила Віолетту ходити.

Згадує телепрограми 80-х

З Віолеттою наш журналіст зустрілася у її кімнатці в пансіонаті.

Тендітна жінка акуратно зачесана, в спортивному костюмі рожевого кольору – одному з її улюблених. У спілкуванні Віолетта привітна, проте помітно, що ледь соромиться. Відповідає уривчасто, погляд часто кидає кудись удалину.

Говоримо про її захоплення. Каже, що любить читати журнали про моду та красу. Коли заходить мова про книги та улюблених авторів, одразу пригадує шкільну програму. Згадує повість «Сліпий музикант» Володимира Короленка, твори Гоголя, Достоєвського і Шевченка. Але віршів не пам’ятає. З улюблених телепрограм Віолетта пригадує лише ті, які можна було побачити наприкінці 80-х – «Время», «В мире животных», «5 минут на размышление». Про мрії жінка не говорить.

- Я не вмію мріяти, - каже вона. – Це не для мене.

Розповідає, що в дитинстві жила у Криму - в Алушті. Море пам’ятає, але каже, що не купалася, бо часу не було. До речі, саме з Криму до Тернополя переїхала її мама Зоя. Як зазначено в документах, Віолетта народилася вже у Тернополі.

- У Криму я жила до 18 років, потім поїхала у Сімферополь, хотіла вступати в торговий, але потім, здається, вступила в автодорожний, - каже Віолетта, забуваючи, що всю свою юність провела у Тернополі.

До речі, тернополянка вже була на прогулянці у парку ім. Шевченка і на набережній Ставу. Каже, що місто дуже змінилося.

- Озеро дуже красиве, колись не було таке. Гарна огорожа, - додає вона.

Хто винен?

Перше питання, яке виникає чи не в кожного, хто почув про Віолетту Марчукову, - хто винен? Хто винен у тому, що дівчина при живій матері опинилася в тюрмі на довгі роки? Директор пансіонату, однокласники, сусіди, лікарі, посадовці  кажуть, що насамперед винна її мати, а також сама Віолетта. Звинувачувати у байдужості оточуючих не варто.  

- Мама винна, а хто ще? – каже сусідка Тамара Сорочинська. – Та й з Віолеттою не все добре було.  Бо погодьтеся, якби дитина була нормальною, так би не вийшло. Нині, якби закрили дорослу дитину,  хто би маму слухав? Віолетта була гарною і розумною дівчинкою, але мама зробила її калікою. Я живу в тому будинку 18 років і не раз спілкувалася з Зоєю. Про Віолетту я знала, та й усі сусіди знали. Але ми не знали, що вона всі ці роки лежить удома. Зоя мені казала: «Виолетта в Крым уехала» і ніколи ані словом не згадувала, що вона вдома хвора лежить. Одного разу я запідозрила щось не те і попросила сантехніків під виглядом перевірки навідатися у тю квартиру, бо Зоя додому нікого не впускала. Коли ті постукали в двері, Зоя сказала: «Я еще не готова». Тим часом Віолетту заховала у ванній і аж тоді впустила сантехніка. Коли сантехнік хотів туди зайти, Зоя закрила двері руками і сказала: «Туда нельзя!».

Однокласниця Віолетти пані Олена вважає, що у всьому винна природа. Вочевидь, у мами загострилася якась психічна хвороба, от вона й відігралася на доньці. Та й у Віолетти сталися певні порушення, припускає п.Олена, інакше вона боролася б.

- Віолетта завжди була під впливом матері, а та їй постійно все забороняла, - пригадує однокласниця.  Вдома у неї ми ніколи не були - мама не дозволяла. На позашкільні заходи Віолетта ніколи не приходила, бо мама не пускала. І на випускний її мама теж не пустила. Завжди було так: то не одягай, так не зачісуйся. Ми всі робили собі гривки, стриглися, а Віолетті можна було лише з косою ходити. Навіть помити волосся мама зайвий раз не дозволяла, мовляв, це йому зашкодить.

Дівчина добре вчилася і збиралася вступати у технікум в інше місто, додає пані Олена. Тому всі й думали, що вона переїхала. А далі зв’язки втратилися, як це часто буває між однокласниками.

- Тоді Союз був – хто в Ленінград поїхав вчитися, хто в Москву, хто в Прибалтику, - каже пані Олена. - Ні мобільних, ні Інтернету. Хто давався чути, з тим і бачилися. Наші дівчата, коли зустрічали Зою на вулиці, питали, як там Віолетта. А та казала, щоб відчепились. Що тут казати, якщо навіть сусіди, які жили з ними двері у двері, - і ті не знали, що діється.

До слова, коли два роки тому Віолетту знайшли, правоохоронці порушили кримінальне провадження за фактом незаконного утримання людини. Утім, справу закрили через смерть матері.

Наразі Віолетта Марчукова залишається в геріатричному пансіонаті, оскільки ще потребує догляду та опіки. Якщо жінці стане краще, можливо, вона повернеться додому, куди до речі, дуже хоче. Тим часом навколо її однокімнатної квартири вже точаться суперечки. Це житло не приватизоване. Керівництво пансіонату наполягає, що квартиру потрібно приватизувати. Адже тоді Віолетта зможе впевненіше почуватися у житті. Тим часом сусіди наполягають, що приватизовувати квартиру не варто, бо так на бідолашній зможе хтось нажитися. Мовляв, хай краще держава все забере.

А загалом історія цієї жінки спонукає кожного уважніше озирнутися навколо - можливо, у нашому оточенні теж є така Віолетта.

ДОВІДКА

Віолетта Марчукова нині перебуває під опікою геріатричного пансіонату, тож найнеобхіднішим забезпечена. Проте якби знайшлися меценати, які купили б жінці сучасний плазмовий телевізор на стіну, було б непогано. Також їй не завадив би ноутбук, за допомогою якого Віолетта пізнавала б світ. У школі вона не вчила комп’ютерної грамоти, та якщо матиме ноутбук, її готові навчити. Віолетта все схоплює на льоту і вже успішно освоїла мобільний. Якщо маєте можливість допомогти цій жінці, звертайтесь за номером 49-55-65. Петриківський обласний геріатричний пансіонат розташований за адресою: с. Петриків, вул. Зелена, 15.

Коментарі

Наталія Коваль, лікар-терапевт Петриківського обласного геріатричного пансіонату:

- Хто винен - ніхто точно не знає, бо мати померла. Ми можемо лише здогадуватися, як усе було. Можливо, у Віолетти стався стрес і вона замкнулася в собі, а мама вирішила про це нікому не говорити. Адже здорову дитину прикувати до ліжка не так просто. Виходить, це було добровільно. Хоча не можна виключати й того, що, можливо, мати мала на донькою такий вплив, що та їй сліпо підкорялася. Звинувачувати суспільство тут не варто. Люди в під’їзді змінюються, одні виїжджають, інші заїдждають, вони не можуть знати всього. Недавно я купувала молоко в магазині і продавець розповіла, що знала Віолетту, бо ходила з нею в одну школу. За словами цієї жінки, Віолетта була трохи дивакуватою. Не така, як усі. І однокласники запам’ятали, як іноді їй щось пропонували  чи запрошували кудись, а вона відмовлялася. Тепер теж її кличемо: «Віолетта, йдемо в актовий зал на концерт». А вона: «Не хочу, не буду». Напевно, і в юності вона теж так відповідала, була не дуже комунікабельною, замикалася в собі, любила бути наодинці або з мамою.

Степан Глушок, директор Петриківського обласного геріатричного пансіонату:

- У складній життєвій ситуації Віолетти винні як її мама, так і вона сама. Віолетта мала би шукати зв’язок зі світом поза межами квартири. Можна ж було відкривати балкон і кликати сусідів. Вина покійної мами в тому, що вона мали би звертатися до лікарів, психологів, чи працівників інших служб. Однак в квартирі не було медичних документів ні Віолетти,  ні мами. Тому нам не відомо, чи хворіли мама і донька, чи мали якісь психічні відхилення, чи інші серйозні хвороби.

Сусідів звинувачувати теж не варто: вони не знали, що Віолетта проживає у цій квартирі з мамою, всі думали, що вона у родичів у Криму. Бо, востаннє бачили дівчину ще школяркою. Тим більше, тут немає вини соцслужб. Як і звідки працівники соціальних служб могли дізнатись про ізольовану мамою в квартирі Віолетту. Жодних скарг чи звернень не було. Жінка ні до кого не зверталася: ні до лікарів, ні до соцслужб, ні до сусідів, ні до міліції, ні у міськраду. А Віолетту ніхто не бачив. Мама працювала, вийшла на пенсію. Жили бідно: мали заборгованість за всі комунальні послуги. До речі, їм навіть відключили за борги воду. Сусіди залишали воду у пляшках під дверима, коли про це дізналися.

Володимир Сулима, начальник управління соціальної політики міськради:

- Мама закрила доньку, і ніхто про це не знав, навіть сусіди. То хто може бути винен? У всьому винна мама. Про цей випадок ми дізналися вже тоді, коли жінка померла і Віолетту знайшли. Тоді нас повідомили, ми забрали її до лікарні, виготовили для неї паспорт, оформили інвалідність, соціальну допомогу, влаштували у пансіонат. Тобто зробили все те, що мали зробити. Звичайно, якби ми знали про це раніше, то подбали б про неї. За час моєї багаторічної практики це перший такий випадок. Більше нічого подібного я не бачив. Кого тут винити? Очевидно, у мами були якісь психічні відхилення. Бо інакше вона не тримала б доньку у таких поганих умовах, ізольованою від світу. Але мама вже нічого не скаже.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.