Роман Лебухорський до останнього вірив, що виживе. Тернопільщина прощається з Героєм
- Романові було 35. Проте він казав, що не створюватиме власної родини, доки ми не виграємо війну. Від 2016 року був добровольцем в «Правому секторі», потім підписав контракт з 10 бригадою.
- За словами родичів, 8 березня Роман отримав поранення. Кажуть, він до останнього дзвонив рідним, просив допомоги.
- Редакція «20 хвилин» щиро співчуває мамі, братові, бабусі і всім, хто втратив близьку людину. Спи спокійно, Герою…
— Непереможність залежить від тебе, вразливість ворога — від нього, — цей статус досі є на сторінці Романа Лебухорського у Фейсбук. Тут вже почали з’являтись слова співчуття друзів, рідних і побратимів Романа. Їх без сліз читати неможливо.
Роман Романович Лебухорський народився 10 жовтня 1986 року у Золотому потоці на Тернопільщині. Там досі проживає його родина – мама Леся, молодший брат Тарас та 83-річна бабуся Ганна Михайлівна. Власної родини Роман створити не встиг. Казав рідним, що спочатку закінчимо війну, виб’ємо ворога, а потім і про сім’ю можна подумати, поділився брат загиблого Героя Тарас.
Поранений не нарікав. Він просто просив води
За словами в.о. голови Золотопотіцької громади Уляни Дем’янчук, Роман Лебухорський від 2016 року пішов добровольцем на війну, служив у рядах «Правого сектора». Згодом перейшов до лав ЗСУ.
— Роман спочатку пішов на війну добровольцем, служив понад два роки, а потім підписав контракт із ЗСУ, служив у складі 10 штурмової бригади, у 109 батальйоні «Едельвейс», — розповів молодший брат загиблого Тарас. — 8 березня його поранило, ми не знаємо, які були травми. Але він до останнього нам дзвонив, у нього розряджався телефон. 12 березня о пів на третю ночі зв’язок з ним зник.
Роман розповідав рідним, що він лежить в посадці. На місце, де перебуває, вказував.
Він завжди був патріотом України, кажуть рідні. Високий, життєрадісний, справедливий. Ніколи не кидав у біді друзів.
— За місяць до початку повномасштабної війни Роман був вдома, у нього була травма хребта, і він вже мав лягати в госпіталь, — згадує брат. — Коли викликали на службу, він відмовився від госпіталю і збирав наплічник. Казав, що піде зі своїми хлопцями на передову.
«Ми брали приклад з тебе…»
До останніх хвилин рідні розмовляли по телефону з Романом. Той, поранений, ні на що не нарікав, нічого не просив, тільки пити…
— Не вірю. Як же так... Ти був справжнім другом! Був., — пише на сторінці Романа Наталія Руденко. — Ти справжній патріот, ми брали приклад з тебе! Клята війна забирає найкращих синів! Не пробачимо ніколи...
«Воїн з великої літери тепер у війську Перуновому! Знайте, що він був одним з найкращих», — написала Natali Semenenko.
— Тяжка втрата, величезна втрата. Таких, як ти, немає більше, — написав Костянтин Сербенський. — Людина з великим серцем і доброю душею. Справжній захисник і борець за справедливість. СПРАВЖНІЙ ДРУГ! Друже, ти не помер. Ти завжди будеш живим у наших серцях, твій бойовий дух і справедливість будуть надихати ще не одного українця. БО ТИ ГЕРОЙ! Вічная пам'ять!
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
