Кожен, хто спілкувався із Тамарою Багрій, відразу помічає те, яка енергія йде від її слів і рухів. Але на запитання, чи дійсно вона вважає себе сильною жінкою, Тома скромно відповідає: “Сильна я лише тоді, коли виходжу на поміст, а у повсякденному житті, я — звичайна жінка”. Після пологів вирішила підтягнути форму — Тамара, чим привабив тебе пауерліфтинг? — До штанги мене тягнуло ще у школі. Але на той час не було атлетичних клубів. А вже коли я народила Лесю і їй було 9 місяців, тоді у Чорткові відкрився перший спортивний клуб “Аякс”. Після пологів я дуже схудла, від цього у мене і серце “підсіло”. Тоді я вирішила просто підтягнути форму, але сама не наважилася піти у клуб. Тому відправила у розвідку чоловіка. Власник клубу, наш знайомий, сказав Андрієві, щоб я приходила. За кілька років я взяла участь у обласних змаганнях, де посіла перше місце. Це був 1995 рік. Тоді підняла 297 кілограмів. — Як ти поєднувала домашні клопоти і заняття у залі? — Коли я перший раз взяла участь у змаганнях, доньці було вже 4 роки. Із домашніми клопотами мені допомагав чоловік, іноді — моя мама. Тепер усе стало значно легше. Чоловік і донька дозволяють мені трохи полінуватися у вихідні, а тому самі готують їсти. Коли ж запитую їх, що краще приготувати, вони завжди одноголосно відповідають: що б ти не зварила, ми все будемо їсти. — Розкажи про свій розпорядок дня. — Встаю о 6.15, готую доньці та чоловікові сніданок. Після цього куховарю, прибираю, ходжу на ринок. Домашні турботи займають весь вільний час до 14.00. А о 15.00 я йду у зал і там “пропадаю” до 8-ої години вечора. — Тебе тренує чоловік. Це полегшує щоденні заняття? — На тренуваннях немає такого поняття, як чоловік чи жінка. Андрій дуже відповідально ставиться до своїх обов’язків технічного тренера. Іноді я навіть хочу “сачканути”, але він не дає мені цього зробити. А на змаганнях взагалі навіть мови немає про те, щоб пожалів чи поспівчував. “Нас називають династією сильних жінок...” — Твоя молодша сестра має звання майстра спорту із пауерліфтингу... — Так, іноді нас навіть називають династією сильних жінок. Хоча Іра вже не займається пауерліфтингом. У неї була б досить вдала кар’єра за однією вправою — жим лежачи (з цього виду спорту їй не було рівних). Але Іра хотіла закінчити з червоним дипломом Тернопільський педагогічний, у якому навчалася, але тренування заважали, і вона залишила спорт. Зараз Іра викладає фізичне виховання у Чортківському інституті підприємництва та бізнесу, веде групи аеробіки. — А донька Леся? — Леся почала займатися пауерліфтингом з 8-ми років. На перших тренуваннях вона присідала із планочкою, ми відпрацьовували техніку. У 10 років в неї був перший дорослий розряд, Леся присідала із вагою 60 кілограмів. Зараз їй — 12 років, і останній рік вона не займається, бо тренування заважають навчанню у школі. Але я не ставлю за мету, щоб донька стала відомою спортсменкою. Леся повинна сама визначити, чим вона хоче займатися у житті. У мене так було вдома: батьки ніколи не вказували, чим я маю займатися. — Якою ти бачиш свою спортивну кар’єру? — Чемпіоном Європи я вже стала, тепер час завоювати титул чемпіона світу. Але це залежить від багатьох факторів — зокрема, від стану здоров’я. Після того, як закінчу виступати, буду їздити на змагання як тренер чи як суддя. Возитиму своїх вихованців, серед яких вже зараз є майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу, чемпіони, рекордсмени України. “Деякі чоловіки бачать у мені конкуренцію...” — Чимало чоловіків не сприймають жінку у важкоатлетичних видах спорту. Як ти ставишся до цього? — Вважаю, що людина, яка сама чогось досягла у житті, розуміє мене. Адже спорт — це така ж праця, як і будь-яка інша. Для того, щоб займатися пауерліфтингом, треба бути наполегливим, мати силу волі і витривалість. Можливо, справа у тому, що деякі чоловіки бачать у мені більшу силу і, відповідно, конкуренцію. — Які слабинки, примхи ти собі дозволяєш як жінка? — Типову жіночу слабинку — сльози — я дозволила собі лише один раз. Це було на прийомі у Курницького. Тоді ми відстоювали приміщення, у якому займалися, і коли я відчула, що боротися у мене вже не вистачить ані нервів, ані сил, заплакала просто у нього в кабінеті. Але на нього це ніяк не подіяло. Також іноді я можу зіграти на тому, що я стомилася, щоб чоловік помив посуд. — Яких якостей не визнаєш у чоловіках? — Це, в першу чергу, егоїзм. Я вважаю, що не можна лише себе любити. До інших треба ставитися так, як ти б хотів, щоб до тебе ставилися. — Тебе визнано “Спортсменом 2003 року”. Як розцінюєш цю відзнаку? — Я працювала цілий рік задля цієї нагороди, стежила за рейтингом інших спортсменів області. Найбільшим конкурентом для себе я вважала відомого тернопільського плавця Олександра Волинця. Нагорода принесла бажання досягнути ще більших результатів, аби отримати це звання ще й наступного року. — У яких змаганнях візьмеш участь найближчим часом? — На початку березня їду в Коломию на чемпіонат України, де відбудеться відбір на чемпіонати світу і Європи. Переможці матимуть можливість їздити на ці змагання протягом року. Сподіваюся, що я буду серед них. Довідка “RIA плюс” Тамара Багрій народилася 27 березня 1974 року у Чорткові. Звання: заслужений майстер спорту України, чемпіонка Європи та срібний призер чемпіонату світу з пауерліфтингу*. Має 60 спортивних нагород. Освіта: після 8-го класу вступила в СПТУ, але училище не закінчила. Зараз навчається у Франківському коледжі фізвиховання за спеціалізацією важка атлетика. Сім’я: має 12-річну доньку Лесю. Чоловік Андрій працює охоронцем на Чортківському горілчаному заводі і допомогає тренуватися Тамарі, хоча й не має спеціальної спортивної освіти. *Пауерліфтинг — силове трибороство: присідання зі штангою, жим штанги лежачи, станова тяга.