«Слава Богу, він вийшов з того пекла». З ворожого полону повернувся Микола Кошеля

Майже два роки родина з Тернопільщини не знала, що з їхнім сином — чи живий, чи має сили триматися. Микола Кошеля потрапив у полон в травні 2024-го. Відтоді жодного дзвінка, жодної звістки — лише молитви і віра, що син повернеться. І ось 5 березня вони нарешті почули його голос…

«Як на свій вік він пережив дуже багато, — на три життя вистачить, — пан Іван, батько звільненого з полону Миколи Кошелі, зупиняє розмову. Літній чоловік ніби збирається з силами, — ми бачили його по відеозв’язку. Ногу тягне, хребет дуже болить. Схуд страшне, важить зараз 57 кілограмів при досить високому зрості. Але слава Богу, він вже вдома, на українській землі…»

Був під Бахмутом і на Харківщині

Микола Кошеля, якого звільнили 5 березня із ворожої неволі, народився 24 листопада 1987 року у с. Рукомиш тоді Бучацького району.  Закінчив училище у Бучачі за спеціальністю будівельник. Їздив на сезонні роботи за кордон. Спочатку сам, потім з дружиною. 

— Батьки, Надія та Іван, виростили чотирьох синів — Микола був третім із дітей, — розповіла староста с. Рукомиш Марія Конопада. — Всі добрі, ввічливі і трудящі хлопці. Коли Микола оженився, переїхав з дружиною до Бучача. Пішов служити. Боляче згадувати, як ми сповіщали батьків, що він зник безвісти. А потім, що у полоні. Ми всі на нього чекали, і лише молилися, щоб повернувся живий і здоровий. 

Миколу Кошелю, за словами батьків, мобілізували у березні 2023 року. Служив в 42 бригаді, був в штурмових військах — на Бахмутському напрямку, у Дружківці на Донеччині, а потім їхні підрозділи перекинули на Харківщину.  Там і потрапив в полон у травні 2024-го. 

Батьки дізналися про це від поліції, куди їх запросили на опізнання. Серед п’яти людей на фото пан Іван, згадує, упізнав свого сина. Далі заяви, ДНК і роки очікування. Звісток від сине не мали зовсім. Лише коли звільнили з полону чоловіка, який сидів в одній камері із Миколою, рідні дізналися, що він в російській колонії в Костромі. 

«Ми плакали, певно, всі»

5 березня, після майже двох років невідомості, батьки Миколи Кошелі нарешті почули його голос. Телефонний дзвінок, на який вони чекали щодня, щогодини… 

— Боже, яке то було… Ми плакали, певно, всі. Я і плакав, і радів, — пригадує батько Іван. А в матері Надії знову самі по собі течуть сльози, коли згадує, як їм зателефонували з СБУ і повідомили, що сина звільнили.  

Перший дзвінок від сина був дуже коротким. У той момент чоловік їхав у поїзді.

Поки що родина ще не бачила Миколу після звільнення. Після повернення з полону військові проходять карантин і медичні обстеження, тому до них не пускають навіть найближчих.

— Він зараз на карантині. До нього не пускають. Не знаю, чи тиждень, чи два, — розповідає батько. — Пережите в полоні дається взнаки. Коля каже, лікування буде довге. Серце болить, хоча раніше ніколи не боліло. З хребтом проблеми, ногу тягне. Але головне — живий. Вдома. 

Знущалися і сильно били

Про те, що довелося пережити в російському полоні, Микола поки розповідає небагато. Батьки кажуть — він, мабуть, не хоче їх хвилювати. Та дещо все ж розповів.

— Каже, що на початках дуже знущалися, сильно били. А вже в останній час, на другий рік, каже, менше стало тих знущань, — згадує батько. — Харчування в полоні було мізерним. Через це сильно, дуже сильно схуд.

Чоловік каже, що син завжди був витривалим, але те, що довелося пережити в полоні, важко уявити.

Після звільнення військових розмістили в спеціальному центрі, де вони проходять медичні обстеження та відновлення на Заході України. Поселили по троє в кімнаті, є телевізор, душ. Добре і смачно годують. А хлопці звикають потихеньку до нового життя. 

Попереду на Миколу чекає тривала реабілітація. Рідні розуміють — повернутися до нормального життя після такого випробування буде непросто. 

Найважче для батьків зараз — чекати ще трохи, поки можна буде побачити сина. І зізнається: два роки очікування для них стали випробуванням. 

— Чекали… Молилися, щодня на вервиці. У нас у церкві кожен Божий день молилися за Україну, за здоров’я, за всіх і за його повернення, — розповів Іван Кошеля. — Громада вся молилася. У нас є православна і католицька церкви — в обох правили молебни за сина щодня. 

За його словами, люди в селі постійно підтримували родину і також просили Бога про повернення військового.

Попри пережите, родина намагається думати про майбутнє. Мама вже думає, що приготує синові, коли той приїде додому. Та зараз для родини найважливіше, що їхній син живий і повернувся з полону.

— Головне, що вийшов з того пекла, — тихо додає батько. — Слава Богу за все… 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.