• Вони просто не мають куди йти. Старенькі плачуть, бо щохвилини можуть опинитись просто неба. Все правильно, кому потрібна купка немічних і бідних літніх людей?
• 41 рік роботи на одному місці – і зараз медсестра має всі шанси в одну мить стати безробітною. Хто візьме жінку на роботу, коли до пенсії кілька років?
• Який вихід пропонує головний лікар, чому громади відмовляються від фінансування і що говорять чиновники, читайте.
• Ми залишаємо цей матеріал у відкритому доступі, аби більше людей змогли дізнатися про проблему, і, можливо, допомогли знайти вихід зі складної ситуації. 

Персонал звільняють, підопічних відділення у Мишковичах, яке донедавна було геріатричним, – на вулицю. Принаймні, так для цих людей обернулись реформи у країні.

15 чоловік персоналу, ще 14 стареньких, яким під 90 років і які не мають рідних, що ними опікувались би, наразі зависли у повітрі. Люди з відчаю звернулись за допомогою до журналістів. Ми почали оббивати пороги різних інстанцій у пошуках коментарів. З кожним наступним дзвінком та спілкуванням з посадовцями й чиновниками різних рівнів і різних структур волосся дибки ставало. Так, виходить, за правилами реформ, старенькі і персонал й справді мають всі шанси опинитись на вулиці.

Від 61 до 90 років, і це їхній останній прихисток

До редакції звернулась Ольга Машталяр, яка 41 рік працює медсестрою колишнього геріатричного відділення Великобірківської сільради КНП «Тернопільська центральна районна лікарня». Шукати допомоги у журналістів, коли інші служби не можуть зарадити, її уповноважив весь колектив. А ще 14 стареньких підопічних, наймолодшому серед яких 61, а найстаршим під 90. Всі вони розуміють, що це їхній останній прихисток. І звідси вони одразу підуть у засвіти, бо ні власних помешкань, ні спокійної тихої старості у колі рідних. У них цього всього просто немає.

Ще донедавна тут було 18 підопічних. Чотирьох зуміли пристроїти, а як офіційно, то виписати з лікарні. Принаймні, було куди. Решті 14, які зараз перебувають у закладі, йти нікуди.    

– Все почалось, коли відбулась реформа в медицині і нам повідомили, що такого (геріатричного – прим. авт.) відділу воринки бути не може, тоді його офіційно перейменували на терапію №2 с. Мишковичі, – розповіла Ольга Машталяр. – У нас лежать літні люди, яким нема де подітись – і так було десятиліттями. Геріатричний в Петриках «за гроші», а в нас безкоштовний для них, пацієнти на державному утриманні.

27 травня 2021 р. людей поставили перед фактом: за два місяці відділ скорочують. Персонал кинувся до голови Великоберезовицкої ОТГ, саме до їхнього складу тепер входять Мишковичі. Андрія Галайка просили взяти заклад на утримання. Розвівши руками, голова констатував: грошей немає. Він не раз приїжджав у заклад, обіцяв, що утримуватимуть принаймні до початку опалювального сезону.

Нічим фінансувати, тому його закриють

Люди кинулись за допомогою до народних депутатів. Але їм констатували, що це не повноваження нардепа і скерували до Національної  служби посередництва і примирення, що в Тернополі на Шашкевича, 3. Там людей вислухали і повідомили, що все впирається в фінансування. Як і хто це має вирішити – люди так і не почули.

Далі були наради за участі персоналу геріатричного, представників профспілки та адміністрації району. Не раз медики чули від юристки, що заклад не мають чим фінансувати, тому його закриють. Проте робили все поступово і за законом: провели профспілкові збори, виконували інші вимоги. Проте людям говорили вже прямо в очі – ви нічого не доб’єтесь і вас все одно закриють.

– Вас все одно скоротять, а роботу не нададуть, бо нема вільних вакантних місць, – таке ми чули звідусіль, – розповіла Ольга Машталяр. – За той час ми вели перемовини з головами Байковецької, Бірківської, Великоберезовицької ОТГ. Всі відмовились нас фінансувати.

На 16 серпня заплановане засідання комісії у Великоберезовицькій ОТГ. Проте ані персонал, ані підопічні не вірять, що хтось за них згадає і їх просто не викинуть на вулицю.  

– У нас 15 чоловік персоналу, кілька працюють на пів ставки. У попередженнях про скорочення в графі надання нам іншого місця роботи всюди стоїть риска, ніякою роботою вони нас не забезпечують, – каже Ольга Машталяр. – За пацієнтів ні слова.

Персонал, кажуть, пробували зв’язатись з директором рай лікарні, аби він для підопічних домовився про переведення до геріатричного у Петриках. Але там, кажуть, нібито вже не приймають. Тим більше, їхні підопічні не мають 7-8 тисяч у місяць, аби профінансувати своє утримання.

Старенькі бояться, а їхні історії вражають

Старенькі, які зараз перебувають у закладі в Мишковичах, засмучені і часто плачуть. Їм страшно, бо усвідомлюють, що нікому виявились непотрібними. Ні власним дітям і родинам, ні тепер і державі. А історії, як вони потрапили до закладу, змінивши рідні домівки на казенні стіни, вражають.

Новорічним подарунком жартома і по доброму називають 81-річну Ольгу Лотоцьку. Бо її привезли сюди років 5-6 тому саме 31 грудня. Жінка «бомжувала» і проживала на вокзалі. Коли поліція проводила рейд, стареньку привезли до рай лікарні, а ті спрямували її до Мишкович. Так відтоді для бабці Ольги геріатричний у Мишковичах став рідним домом. Її син помер. Квартиру забрали через величезні борги за комуналку. Бабуся толком не може пояснити юридичних моментів, одне знає точно: у неї ні прописки, ні житла. І йти їй нікуди.

Володимир Токарчук зі Ступок. Документів у чоловіка немає, якось взимку до нього приїжджали з Байковецької ОТГ, аби допомогти виробити паспорт. Чоловік відмовився, посилаючись на те, що зимно, слизько, а він незрячий. Тепер вже й персонал геріатричного намагався допомогти з виготовленням документу. Звернулись до ОТГ, а там, мовляв, ми ж пропонували раніше. А зараз – вибачайте. Так питання і зависло. Немає документів – неможливо взяти електронне направлення, аби перевести його в інший заклад. Дідусь рідко говорить про родину, але часом у розмовах з іншими дідусями-бабусями проскакувало, що в нього є донька. І живе вона чи то в Ялті, чи то в іншому місті, але зараз тимчасово анексованого Криму. І йти йому теж нікуди.  

80-річна Марія Миколаївна Дерень із Настасова у Мишковичах вже 6-7 рік. Жінка після інсульту «лежача». У бабусі є діти – доньки за кордоном, син в Україні. Чоловік часто навідується до матері, але стверджує, що не має можливості доглядати за матір’ю. Бо як забере її, доведеться лишати роботу. А за що тоді утримувати і лежачу матір, і свою сім’ю?

Слухають літургію і проводжають в останню путь: всі разом

Хата Ольги Куртинець з Ігровиці розвалилась – бабусі також ніде подітись, і родичів, які могли б опікуватись старенькою, – немає. коли медики з Мишкович звернулись до соціальної служби, аби допомогли бабусі із житлом, у відповідь почули, мовляв, я теж не маю куди її подіти, хіба до себе додому візьму.

У них різні долі, слухаючи про які майже нереально стримати сльози. Від декого відмовились діти. Дехто опинився у складних життєвих обставинах. Дехто просто замолоду не подбав про старість, а зараз просто має всі шанси опинитись на вулиці. І всі вони знайшли прилисток у геріатрії, що розміщена у старому графському будинку Віктора Бауровського, що у Мишковичах. Тут немає євроремонтів та надсучасного обладнання, але чистенько і затишно. Старенькі часто виходить на двір, підтримуючи один одного під руку чи допомагаючи тим, хто на милицях чи ходулях, і сідають погомоніти. Тут тихо і затишно, бо далеченько від людської суєти. Разом слухають Службу Божу, яку їм зранку вмикає персонал. Разом проводжають вчорашніх своїх колег, які пішли у засвіти. Як, приміром, бабусю Анастасію з Настасова, яка померла в червні. Літня жінка мала опікуна, він частенько навідувався до неї, привозячи усілякі смаколики. Коли жінка померла, приїхав та забрав тіло для поховання. А всі підопічні проводжали її на подвір’ї закладу. Дехто навіть про себе заздрив, бо бабу Настю було кому забрати…

– Зараз це просто сумна година, вони як діти малі, безпорадні і одинокі, – каже Ольга Машталяр. – За 41 рік роботи я надивилась тут різного. Зараз вони як у воду опущені, часто плачуть, ховаючи сльози від інших. А тепер сидять всі зажурені. Єдине, чим гризуться, куди вони поїдуть чи де їх подінуть.

Олег Гладкий не нарікає на долю – сам часом у розмові зізнавався, що замолоду пив, гуляв. Із жінкою розвівся, донька ще приїжджає зрідка до нього, а син взагалі знати не хоче. Дідусь й не нарікає – сам все заслужив. Одну сім’ю він вже втратив. Зараз має всі шанси втратити другу. Адже саме своєю родиною всі підопічні геріатричного вважають один одного та персонал.  А графський маєток – це їхній дім. Бо іншого не мають.

То є заклад чи немає?

Геріатрії у Мишковичах немає в реєстрі, такого закладу просто не існує, запевнили нас у соціальних службах, коли ми звернулись за коментарем про подальшу долю стареньких. І порадили шукати вихід у медиків, адже офіційно це медзаклад.

Терапевтичне відділення №2 с. Мишковичі належить до КНП Великобірківської селищноі ради «Тернопільська центральна района лікарня», і вони приймають рішення щодо скорочення штату працівників у 17 осіб через економічну недоцільність, повідомили у департаменті охорони здоров’я облдержадміністрації.

– НСЗУ впродовж першого кварталу 2021 року було задекларовано лише 32 пацієнти, які проліковані Терапевтичним відділенням №2 с. Мишковичі, – повідомили у департаменті.  – Цим відділенням надається більше соціальна послуга, що в свою чергу унеможливлює фінансування пацієнтів НСЗУ та призводить до неможливості його фінансування КНП Великобірківської селищноі ради «Тернопільська центральна районна лікарня».  Скорочення штату працівників здійснюється, відповідно до вимог законодавства.

Володимир Лісовський, директор КНП ВСР «Тернопільська центральна районна лікарня» наголосив, що він завжди на боці медпрацівників. Але… є чимало але, які від нього не залежать. Приміром, забезпечити всіх працівників з Мишковичів робочими місцями не в змозі – зараз є одне «декретне» місце і ще дві ставки медсестри. А щодо геріатричного закладу, йде мова про  закриття відділу, який, згідно з медреформою, не може обслуговувати медзаклад. У відділі зараз є пацієнти, які не потребують лікування, а потребують виключно соціальної допомоги, каже головний лікар.

– Ми є комунальним некомерційним підприємством і маємо кошти заробляти, а нам дають все менше і менше, тому ми змушені їх заробити, надаючи певні медичні послуги, згідно із пакетами, які законтрактували з НСЗУ і за якими будуть надаватись послуги, – каже Володимир Лісовський. – Серед пакетів немає геріатричної допомоги.

8-12 днів, а не жити роками

Якщо розглядати Мишковицький заклад, як лікувальний, пацієнти мають право там перебувати 8-12 днів – після чого їх треба виписувати. Серед переліку пацієнтів, які зараз перебувають у Мишковичах, є люди, які там проживають 2 – 3 роки, а частина живе понад 5 років. Пацієнт не може роками перебувати у лікарні. Це функція мінсоцполітики, яке передало повноваження місцевим органам самоврядування – ОТГ.

– Ми провели зустріч на базі Мишковицької лікарні, окрім мене на ній були присутніми  голова Великоберезовицької громади, заступник голови РДА. Покликали керівника з Мишкович, почули їхнє бачення. Моя позиція ؎ зберегти заклад. Але постало питання, хто його фінансуватиме? Я не маю повноважень утримувати геріатричний пансіонат, – каже Володимир Лісовський.

Один з виходів – відкрити на базі цього відділення геріатричний пансіонат, щось на зразок Петриківського будинку-інтернату. Тоді пан Лісовський вирушив на місце, аби поговорити з керівником і все побачити на власні очі. У Петрикові на той час було 36 вільних місць, куди спокійно можна було б переселити стареньких з Мишкович. Але є одне але. У Петрикові мають право безкоштовно проживати лишень ті соціально незахищені категорії, які не мають опікунів і родичів. Інші мають віддавати закладу 75% пенсії, незалежно від її розміру. Якщо ж людина має опікунів чи дітей, ті мають сплачувати на утримання від 8 до 12 тис. грн. в місяць.

Вони потребують не лікування, а соцдопомоги

– За нашою інформацією, серед пацієнтів, що перебувають у Мишковичах, родичів, дітей чи опікунів не мають лише двоє – вони з Ігровиці та Івачева, – каже Володимир Лісовський. – Вони потребують соцдопомоги. З цими людьми зараз працюємо ми зі службою опіки – і їх переведуть на державне забезпечення до Петриківського будинку-інтернату. Інші мають опікунів або родичів. Більше того, є випадки, що пацієнти проживають у Мишковичах, а родичі забирають їхні пенсії. А лікарня у Мишковичах обходиться від 2,5 до 2,7 млн на рік.

Підказали ще один варіант: створення у Мишковичах стаціонарного відділення для постійного перебування соціально незахищених груп населення при громадах. Щось подібне діє у Підволочиській громаді. Умови, як у Петрикові, але знову постає питання: хтось за це повинен платити.

– Такий заклад доречний чи в Мишковичах, чи у Глибочку, але на утриманні ОТГ, – каже Володимир Лісовський. – Якщо одна громада, мешканці якої перебувають у такому закладі, платитиме за них, інша за своїх. Докупи – дали б раду. Зараз Тернопільська громада відкрила подібний заклад у Малашівцях. І громада взяла на себе все забезпечення.

Про створення такого закладу офіційні листи надіслали до керівництва району та голів шести ОТГ. Наразі відповіді немає.

– Я поважаю думку персоналу, по людськи розумію, але лікарня не в змозі утримувати те відділення, ми втрачатимемо кошти нераціонально, – каже Володимир Лісовський. – Персонал звернувся до Національної  служби посередництва і примирення. Ми фінансувати не маємо чим і не маємо змоги. Голова Великоберезовицької ОТГ каже, що на території громади вже є один геріатричний заклад у Петриках, мовляв, їм інший не потрібен. А на мою думку, такий заклад потрібен, бо люди (потенційні мешканці геріатрії – прим. авт.) будуть з’являтись. І куди їх дівати – невідомо. Коли був Радянський союз, фінансували ліжко-місце. Зараз зовсім інше питання.

У даний час пацієнти з Мишковичів повністю на утриманні райлікарні. Брати плату за перебування мед заклад не має права. Якби, приміром, створили геріатричний пансіонат – тоді родичі, діти, проплачували б в касу за своїх рідних. Якщо залишати там терапію, з такою не підпише документи НСЗУ, бо немає достатньо медпрацівників та інших умов. Замкнене коло?

Щоб зберегти заклад у Мишковичах, це можливо зробити за єдиної умови: ОТГ повинні підключитись до фінансування. А як це зробити, коли геріатрія непотрібна громадам чи вони кажуть, що немає коштів на їхні утримання – невідомо.

Коментар

Ольга ЯРМОЛЕНКО, директорка департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації:

Пацієнтів, які зараз перебувають у Мишковичах, виписуватимуть із мед закладу, адже вони не потребують меддопомоги. Їх мають забрати діти, опікуни чи особи, котрі їх заміняють. Тих, хто не має опікунів, їхню доля вирішуватимуть органи місцевого самоврядування – щодо можливого переведення до іншого закладу.