Столичні фірми «кидають» тернополян на гроші

Однак жінці такі пропозиції не підходили, адже там пропонували внести спершу якусь суму – чи то оплати за житло, чи ще на щось. Але за одним із таких оголошень жінка таки натрапила на пристойну пропозицію – із більш-менш нормальними умовами праці, заробітною платнею та без необхідності за щось наперед платити.

- Довіру викликало те, що трубку підняла жінка старшого віку, перейшла відразу з російської на українську мову і розказала детально про роботу, - додає пані Наталя. - Я її розпитала про одяг, взуття, їдальню, що там готують. Нам сказали, що забезпечують житлом. Але, якщо маємо знайомих, то можемо жити у них. Знайомих мали, тож я вирішила туди їхати. І поїхала не сама.

Роботодавці пропонували пакувати напівфабрикати: вахтовий метод роботи – 7 чи 14 днів, потижнева оплата – 3250 грн. За таку оплату, – каже жінка, – у Тернополі треба працювати цілий місяць, а то й більше. Відтак її не злякало навіть те, що працювати потрібно з 8-ї до 20-ї.

- Ми приїхали у Київ, зателефонували до тієї ж жінки, - пригадує пані Наталя. - Вона детально нам розповіла, де нам виходити, де сідати в метро, а де пересідати. Сказала, що нас зустріне молодий чоловік – так і було. Він нам зателефонував, потім зустрів, на вигляд - пристойний. Дорогою ми розговорились, він нас ще похвалив, що йому дуже приємно чути українську мову, розповів про свою дружину. І так ми прийшли до багатоповерхівки.

Усе викликало довіру
У приміщенні, у яке привів чоловік, було все як годиться – на прохідній сиділа людина, в офісі – багато столів, ноутбуків, працівників. А на стінах – дипломи, сертифікати, нагороди.

- Приємною була і жінка, що приймала наші документи, - каже тернополянка. – Така – майже без макіяжу, культурна. Ну, все-все абсолютно викликає довіру. А потім знову запитали про житло. Ми сказали, що маємо, де жити. А нам: «Ви розумієте? Робочий день починається о восьмій, а підприємство розташоване за 70 км від Києва. Чи ви доїжджатимете?».

Відтак в офісі жінці довели – хочете у нас працювати, мусите погоджуватись на наше житло. Виходу іншого не було, погодились. Тим більше, що пропонували не зовсім погані умови: гуртожиток, у блоці - чотири сім’ї, спільні - душ, туалет, кухня. Саме житло розташоване за 30 метрів від робочого місця. Оплата – 550 грн. з людини, плюс комунальні.

- Ми і заплатили, нам на руки видали квитанцію, ордер, - згадує пані Наталя. – Правда відмовились відразу платити за комунальні. Далі – вирушили за детально описаним працівниками маршрутом у село, де розташоване підприємство.

- Маршруткою доїхали у село Лебедівка. І все так було, як пояснювали – вийшли у центрі біля пам’ятника танкіста, за 30 метрів – підприємство. Але виявилось, там про нас нічого не знають, і жодних працівників їм не треба. Тим більше нема там ніякого гуртожитку. Так ми і переконались, що нас просто кинули.

І, що найсмішніше, упродовж тривалого часу їх телефоном запевняла ніби то людина із підприємства, що ось-ось буде на місці. Але так ніхто і не прийшов. Жінка, з якою від самого початку контактувала тернополянка – так звана Світлана Павлівна, уже трубки не брала.

Покликали пакувати у Боярку
За наданою жінкою інформацією, на роботу їх відправляли на підприємство СПД «Терещенко». Сам офіс, де набирали на роботу, розташований за адресою вул. Монтажників,19, а цех – у с. Лебедівка Вишгородського району на вул. Леніна,2 Б. Ця інформація з «документів», які жінці видали на руки. За телефоном з оголошення, наданим пані Наталією – 096-535-97-19 зателефонували й ми. Спілкувалась та ж Світлана Павлівна. І все – як описувала тернополянка.

- Я вам можу запропонувати тільки фасовку-упаковку м’ясних напівфабрикатів, - повідомила вона. - Зарплата за тиждень виходить 3250, але це - якщо неофіційно. Самі розумієте, якщо офіційно – то наполовину менше. А як із житлом? Ми можемо надати лише гуртожиток, він коштує тільки 550 грн. Перший місяць платите самі, з другого – платимо ми.

Далі нас запитали, чи є санітарно-медична книжка. І наголосили, подумаєте – телефонуйте, місць небагато. Тільки от на роботу нас покликали у місто Боярку – пакувати в цеху пельмені, равіолі, вареники.

Нема ні цеху, ні гуртожитку
Зателефонували й ми у сільраду села Лебедівка. Секретар порадила звернутись до чоловіка, який працює на одному із двох існуючих підприємств. Ним виявився колишній голова сільради, а тепер працівник одного із них Григорій (прізвища просив не називати – прим. ред.)

- Ми фасуємо рис, гречку, пшеницю, - каже він. – А сусіднє підприємство – це кроляча ферма. Ні нам, ні їм працівників не треба. Бо у нас працюють місцеві, а у них, хоч і приїжджі, але плину кадрів там нема. Одні і ті ж.
Чоловік запевнив, що у Лебедівці нема такого цеху, не чув ніколи про СПД «Терещенко», як і про гуртожиток для робітників.

- Хтось робить на цьому гроші, - каже він. - І ми тільки те робимо, що з прохідної відсилаємо людей. Я вже у міліцію дзвонив у нашу вишгородську, а міліція каже, так це – київські мають займатись. Це зроблено так хитро, стільки людей плаче, це треба зупинити!

Чоловік каже, що люди приїжджали групами. Їх відсилали пакувати що завгодно – і напівфабрикати, і воду. І дехто навіть не мав за що повернутись додому, тож, бувало, допомагав грішми.

- Перекажіть усім, якщо пропонують на роботу в Лебедівку, то це – обман, - каже він. – Я не знаю, хто це робить. Я б їх розстріляв на місці.

Василь КОГУТ (56 р.), юрист:
Людям однозначно треба звертатись у міліцію. Навіть, якщо вони зрозуміли, що їх обдурили і вони не мають часу чи за повертатись у Київ, просто зателефонувати. Заяву напишуть потім. Адже у цій ситуації однозначно йдеться про шахрайство. Міліція повинна з’ясувати який стосунок працівники того офісу мають до підприємства, на яке відсилають на роботу – чи то на своє, чи то якась кадрова агенція працює за договором з Терещенком, на якій підставі вони закликають людей на роботу? І якщо таких звернень буде маса, то це вже говорить само за себе.